Чергова пожежа в Рені: чи не краще замість того, щоб наступати на одні й ті самі «вогняні граблі», просто навчитися використовувати їх за своїм прямим призначенням?
Нещодавно на околиці південно-східної частини міста Рені сталася сильна пожежа – в черговий раз за останній рік тут спалахнули великі зарості очерету та іншої сухої рослинності.
Про пожежу нам розповіли випадкові очевидці, які саме в цей час їхали велосипедами вздовж сусідньої дороги (зазначимо, що саме в цьому місці перетинаються залізничні колії та об’їзна автодорога навколо Рені). За словами свідків, вітер спрямовував полум’я у бік залізниці, але там саме вже чергували співробітники Ренійської 31-ї державної пожежно-рятувальної частини (ДПРЧ). Вони зробили все можливе, щоб не допустити поширення вогню на залізницю (тим більше, що деякі шпали досі залишаються дерев’яними і можуть спалахнути).
Спочатку ДПРЧ вдалося впоратися з пожежею, але потім напрям вітру змінився, і полум’я почало «проходити» по чагарниках у бік малонаселеного хутора Кірган, розташованого на західному березі озера Кагул. Тут слід зазначити, що околиці Кіргана – це, мабуть, єдиний природний заповідник (тобто спеціально ніким не організований), де зберігся острівець лісу та водно-болотних угідь. Інші береги озера Кагул взагалі позбавлені навіть невеликих лісових ділянок і повністю розорані під час сільськогосподарських робіт. Як уже не раз писала ІА «Юг.Today», таке ставлення до озера Кагул (а воно, нагадаємо, має статус заказника державного значення) призводить до того, що дощі регулярно змивають ґрунт у водойму. Ця земля накопичується на дні, і, відповідно, озеро мілішає і просто деградує, перетворюючись по суті на велику калюжу, що заростає водною рослинністю і втрачає свої рибні ресурси.
Але повернемось до пожежі. Коли автор цих рядків побачив на східній околиці міста стовп диму, то негайно сів на велосипед і поїхав на Кірган, якому загрожувала реальна небезпека – аж до займання житлових будинків. На той момент вогонь вирував настільки інтенсивно, що пошкодив стовпи ліній електропередач, після чого хутір було відключено від електроенергії (щоправда, подачу світла досить швидко відновили).
Коли я прибув до Кіргана, мене обступила група переляканих місцевих жителів. Дізнавшись про те, що я журналіст, вони «похвалили» мене, як то кажуть, «за себе і за того хлопця», хоча, я, звичайно, ні в чому не був винен. До речі, жоден із моїх співрозмовників не назвав своє прізвище: люди відверто боялися, що їх нібито оштрафують співробітники ДСНС або за навмисний підпал сухої рослинності, або за необережне поводження з вогнем у пожежонебезпечних умовах… До речі, мені вдалося поспілкуватися з активістом Ренійського яхт-клубу «Дунай», депутатом Ренійської міськради Олексієм Андріановим. Він розповів, що вже вночі особисто гасив пожежу на підступах до Кіргана, і що небезпека була дуже серйозною.
На превеликий жаль, пожежа охопила настільки велику територію, що постраждало безліч птахів та тварин – від лебедів до диких кабанів, які в паніці просто не знали, куди тікати і де рятуватися.
Як переконували мене жителі Кіргана, єдина можливість захистити хутір від майбутніх подібних пожеж – це оточити населений пункт більш-менш широким штучним каналом та заповнити його водою. Такий канал стане перешкодою між сухими чагарниками очерету та житловими будинками. Зрозуміло, що це дорого, але не настільки, щоб «розорити» бюджет Ренійської громади. На розчищення каналів, які забезпечують водообмін між річкою Дунай та Придунайськими озерами, витрачаються немалі кошти, і ніхто не вважає це «зайвими» витратами. А тут йдеться про пожежну безпеку хай і маленького, але все ж таки населеного пункту, до того ж майже відрізаного від цивілізації (від Кіргана до Рені – кілометрів п’ять, причому нормальних автошляхів там немає в принципі). Тобто навіть пожежна машина дістанеться туди важко навіть в хорошу погоду, а якщо щляхи будуть розмиті дощами, то проблема явно загострюється.
І все ж таки хотілося б насамперед обговорити не причини та наслідки пожежі як такої (у цьому районі суха рослинність горіла вже стільки разів, що ми вже збилися з рахунку, а наші відповідні публікації свого часу стали майже повсякденним явищем). На наше глибоке переконання, головний корінь проблеми полягає в іншому – у небажанні (частково – у нездатності) місцевих органів влади та контролюючих служб, включаючи ДСНС, системно займатися запобіганням подібних пожеж, тобто усувати умови для їх виникнення.
Зрозуміло, що жодне відомство, жоден орган влади не здатний, припустимо, ліквідувати масиви сухої тростини, яка займає в Ренійській громаді тисячі гектарів, і до того ж знаходиться у важкодоступних місцях. Відповідно, повністю знищити передумови для загорянь фізично неможливо. Це навіть не обговорюється. Водночас у межах населених пунктів органи місцевого самоврядування просто зобов’язані займатися такою роботою: насамперед комунальні служби мають регулярно ліквідувати у місті та селах зарості сухої трави, бур’яну, очерету тощо. Це треба робити хоча б там, де є потенційна загроза пожеж та їх поширення на житлові, соціальні, інфраструктурні та інші об’єкти. Заради справедливості зазначу: у Рені подібна робота ведеться, але дуже рідко і неефективно.
Розповім характерний, більше того – промовистий випадок із особистого професійного досвіду. Свого часу мене буквально «дістала» місцева пенсіонерка Олена Харитонівна Ковальова. Їй тоді було понад 90 років, але, незважаючи на солідний вік, вона зберігала разючу ясність розуму, бездоганну логіку та загострене почуття справедливості. Я вже десь писав про це, але не полінуюся написати ще раз: ця історія заслуговує на особливу увагу.
Олена Харитонівна була впевнена, що кожна посадова особа має нести відповідальність за свої вчинки (чи то особисті, чи службові), причому нести бездоганно. Так ось, пенсіонерка жила зовсім поряд із залізницею, яка буквально щороку покривалася «джунглями» бур’яну. Поруч – порт Рені, за ним – Ренійська нафтобаза, потяги з нафтопродуктами та таке інше. Звичайно, Олена Харитонівна чудово розуміла, яку пожежну загрозу являє собою сухий бур’ян для цих підприємств (і не тільки). «Занудна» пенсіонерка стала звертатися з цього приводу до всіх місцевих, регіональних та центральних органів влади – від мера до уряду (туди вона посилала телеграми). Але Олену Харитонівну ніхто й слухати не хотів. Кілька разів залізниця «для галочки» покосила свій бур’ян, але далі все продовжувалося за «традицією»…
Навіщо я все це розповідаю? Мені вже доводилося піднімати цю тему, але раз вже аналогічні пожежі продовжуються (та ще й на тому самому місці), я теж залишаю за собою право повторюватися.
Отже, ще раз нагадаю, що обов’язок знищення бур’янів, сухих чагарників, дерев і т.д. прямо передбачено Типовими правилами благоустрою населених пунктів, затвердженими Міністерством регіонального розвитку ще на початку 2018 року. До речі, аналогічні правила діють і в Ренійській громаді – вони ухвалені рішенням Ренійської міськради від 30 листопада 2021 року. У цих правилах існує розділ «Вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій у сфері благоустрою територій населених пунктів громади». Пункт 8 цього розділу передбачає «регулярне знищення бур’яну, покіс трави висотою понад 10 см, видалення сухостійних дерев та чагарників, видалення сухих та пошкоджених гілок».
Контроль за дотриманням Правил благоустрою населених пунктів несуть Ренійська міськрада та її виконавчий комітет. Також передбачено і функцію громадського контролю. Проте насправді, як бачимо, цей контроль практично не здійснюється.
І тут виникає образне, в міру риторичне, але цілком конкретне питання: чи не краще місцевій владі замість того, щоб постійно наступати на одні й ті ж «вогняні граблі», просто навчитися використовувати цей «сільськогосподарський інструмент» за своїм прямим призначенням – ну, хоча б для того, щоб за допомогою «граблів» іноді прибирати в місті та на його околицях сухий рослинний «порох», який може рвонути в будь-якому місці та в будь-який час?
І ще дозволю собі чи то пожартувати, чи… сам не знаю. Враховуючи той факт, скільки разів виникала велика пожежа на тому самому місці (як я вже казав, на перетині залізничних колій та об’їзної автодороги навколо Рені), виникає «містичне» питання: там шо, пороблено, чи як? Мабуть, пороблено…
Звичайно, ми не закликаємо місцевих чиновників чи рятувальників йти до ворожок, відьм і так далі, щоб прояснити цей «феномен». Але, зрештою, щось робити треба!
Андрій ПОТИЛІКО
НА СВІТЛИНАХ:
1. Стовпи ліній електропередач, що обгоріли вздовж залізниці, яка йде повз Рені
2. Площа пожежі. «Нічого особливого» – просто випалена пустеля на кілька гектарів
3. Табличка з назвою «Хутір Кірган»
4. Залізниця біля Кіргану
5. Міст на об’їзній дорозі навколо Рені
6. Причал Ренійського яхт-клубу на Кіргані. Як запевняють місцеві яхтсмени, останнім часом рівень води в озері Кагул піднявся на понад метр
7. Самотній пень на тлі згарища…
Фото автора
