Армія – не виправна колонія, або Чому вандалам, що понівечили бювет в Ізмаїлі, не місце в окопах
«Повістки їм… На передову, в окопи…». Такими закликами сьогодні рясніють в соціальних мережах коментарі під публікаціями, щодо будь-яких правопорушень, здійснених чоловіками «від та до…». І навіть під тими, де злочинців ще не викрито, але є підозри, що це були аж ніяк не слабкі жінки.
Особливий галас здійнявся днями, коли ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що шістьом організаторам п’яних вечірок вручили повістки. Нагадаємо, що мова йде про вечірку в Києві, організовану місцевими блогерами, які запросили туди дівчат, а потім, після вживання ними алкоголю та транквілізаторів, знімали їх напівоголеними та, ймовірно, ґвалтували. Свої дії хлопці транслювали в соціальних мережах.
Власне саме так про подію дізналися правоохоронці, які вирахували організаторів вечірки і приїхали до них ще до закінчення дійства. Таким чином про те, що далі відбувалося в квартирі, українці дізналися ледь не в прямому ефірі.
Згодом в соцмережах з’явились фото порушників, які тримають в руках повістки. Це ще більше розпалило обурених вчинком «мажорів» користувачів мережі. Розлючений віртуальний натовп визнав гіпотетичну відправку блогерів на фронт гідним покаранням та почав навіть писати, де саме їм слід спокутувати свою провину – у найгарячіших точках.
Зрозуміло, що людям, які чинять такі аморальні речі, нічого хорошого суспільство бажати не може. Але як в нашій країні почесний обов’язок захищати державу перетворився на бажаний натовпом спосіб покарання для крадіїв, ґвалтівників, корупціонерів та інших, м’яко кажучи, не найкращих елементів суспільства?
Саме таке питання зараз ставлять ті, хто боронить Україну та українців від агресора.
Інформаційне агентство «Юг.Today» наводить думки захисників Вітчизни, які не з розповідей знають, що таке передова, щоденний опір агресору та врешті решт сама військова служба під час війни.
«Добре, я вже звик до того що всіх крадіїв, здодіїв, ґвалтівників, та корупціонерів ви хочете відправляти в армію. Добре. У мене залишилось лише одне питання.
Скажіть тоді, будь ласка, за якою статтею засуджено мене, та тисячі жінок і чоловіків, які стали на захист нашої країни ще в 2014 році?
Дякую святий народе. За твою довіру, повагу та мотивацію», – пише на своїй сторінці в Фейсбук морський пехотинець Іван Костенко.
Підтримує Івана і успішний бізнесмен, який з першого дня війни пішов на фронт, Дмитро Томчук.
«Краще і не напишеш. Бо вже дістали до***, які порушникам і злочинцям вручають повістки. Особливо «приємно» це добровольцям, які бачать захист своєї країни, як нагороду», – констатує Дмитро під дописом бойового побратима.
А чи замислюється хтось з тих, хто видає таким чином повістки, чи з тих, хто підтримує цю практику, а що далі?
Свої роздуми з цього приводу знов ж таки в соціальній мережі опублікував наш земляк з Вилкового, військовослужбовець, відомий, крім бойових заслуг, ще й своїм блогом на YouTube, Сергій Гнезділов.
На його думку, варіантів розвитку подій не багато. У першому з них «хлопчики» таки йдуть на фронт і вже там продовжують свою «політику» щодо жінок, ловлячи на цьому хайп за підтримки «радикальних» сил. Ну і паралельно ґвалтують жінок, що воюють у складі батальйону, бо «вони нічим не відрізняються від інших баб». Проте, враховуючи позицію суспільства, яке в таких випадках схильне звинувачувати жертву та виправдовувати злочинця, у них навіть є дуже непогані шанси отримати звання «суспільно-політичних діячів», які вже нестимуть свою позицію «в маси» з екранів великих телеканалів.
Другий варіант, який Сергій вважає реальним, теж пов’язаний з політикою. А точніше з рухом опору насильній видачі повісток, що теж викличе значну підтримку суспільства. Проте фінал, каже військовий, буде таким самим – подальше приниження жінок тільки тому, що вони народилися жінками. Але приниження вже не на побутовому, а на державному рівні.
«Армія це не виправна колонія, як писалося вже багато ким. Але, я хочу звернути увагу от на що. «*** Андрій вже хайпує на своєму власному злочині, йому вже скидають гроші на «крутих адвокатів».
Шановне панство, шановний тил!
Важливо ось що: щоб ця справа набула дуже широкого резонансу і малолітні *** були покарані за всіма порушеними нормами закону.
Нам не потрібне біосміття ані в ЗСУ, ані в політиці.
Вручення повісток цим особам призведе до самосуду цих тусовщіков руками військовослужбовців!», – звертається до суспільства Сергій Гнезділов.
Також він попереджає, що один з псевдо-правих телеграм-каналів, який, на жаль, має великий інформаційний вплив, вже зараз «ліпить» з ґвалтівників жертв політичного режиму. Тобто, готує їм підґрунтя для політичної кар’єри.
Військовослужбовець просить українців не допустити цього ні в якому разі.
«Що це було? «Шістьом вручили повістки»? До***, ви визначтеся для себе – армія це почесний обов’язок громадянина чи це покарання? Бо мені здається, що хтось вважає, що ЗСУ це виправна колонія, а окопи – це покарання. І це ганьба. Мені від цього огидно. І всіх, хто пройшов війну або зараз в окопі, це дратує до гикавки. Не ганьбіть та не дратуйте українських військових. Майте повагу до ЗСУ і зрозумійте, що такою роздачею повісток – нищать подвиг українських Героїв», – закликає своїх підписників громадський діяч та військовослужбовець, який зараз проходить курс лікування, Борислав Береза.
Тож звідки в цієї ганебної практики «ноги ростуть»? Чому в цілому розумні люди як мантру повторюють фразу «в окопи» та відправляють на передову всіх, хто заважає тут, у мирному житті.
Відповідь на ці питання, і, на наш погляд, відповідь вірну, опублікував на своїй сторінці в соцмережі радник голови Дніпропетровської ОДА Юрій Богданов. Наводимо текст без змін.
«Відправте цього негідника в армію», або про службу як покарання.
Коли ви намагаєтесь когось відправити в армію «як покарання» – ви відтворюєте найбільш огидні хтонічні практики Російської імперії.
Ґвалтівник? В армію. Крадій? В армію! Цю маячню повторюють люди в усіх регіонах. Майже будь-якого віку. Майже кожен день коли читають чи дивляться інформацію про вигаданих чи реальних порушників закону чи «суспільної моралі». Звідки береться цей мотлох в головах українців? Бо іншим словом це явище я назвати не можу – це знецінює добровольців і мобілізованих, які чесно воюють, бо вважають це своїм покликанням, обов’язком, справою совісті.
Звідки це береться у головах киян, дніпрян, львів’ян чи тернополян? Відповідь дуже проста та очевидна. З Росії. Ні, не з практики ПВК «Вагнер». І навіть не з «штрафбатів» часів Другої світової. Воно старіше та більш глибоко вкорінене. Воно з того, що дуже багато людей що сприймають армію як щось імперсько-колоніальне, як армію «рекрутованих рабів».
Що собою являла армія російської імперії з часів Петра Першого і аж до військової реформи Дмитра Мілютіна (кінець 19 століття)? Рекрутську історію. Куди людину посилали вмирати спочатку на 20 років, потім на 25, потім трохи скоротили. Посилали вмирати – це буквально. При середній тривалості життя в 35-40 років і середньому віці потрапляння в армію в 18-20, ти в більшості випадків саме в армії і помирав. Бо служба того часу була трохи специфічна і завершитися могла достроково і без всякої війни.
В залежності від регіону, до армії потрапляв кожен 20-50 юнак. В Російській імперії і Україні як її частині 90+ відсотків населення було селянським, а втратити юнака в селі і віддати його державі ніхто не поспішав. Бо це – рушійна сила аграрної економіки. Ніхто толкового сина до армії не віддасть. Тому історично намагалися усім селом (не важливо де воно, на Уралі чи під Полтавою) відправити найбільш некорисного (чи відверто шкідливого) серед тих, кого могли забрати. Ну, хто за станом здоров’я проходив. Тому дуже часто армію на побутовому рівні сприймали як покарання, як пожиттєву каторгу з неочевидними шансами вижити, майже без шансу мати родину та дожити нормально. Бо чомусь раптово ті, хто пішов в армію 15 років тому до рідного села не поверталися.
Була ще одна практика. Звісно, як і зараз – як і зараз – у кожної адміністративної одиниці був свій «план» по рекрутуванню. І щоб не дратувати селян в солдати збирали усякий соціальний непотріб. Тоді ще не існувало пенітенціарної системи у нашому розумінні цього слова, норми по каторгам, тортурам і стратам і так виконувалися, чому б для виконання плану не забрати в солдати «смутьяна»?
Враховуючи, що служба в армії в імперії це ще й «охорона рубежів» десь у Середній Азії, на Кавказі чи у Сибіру постало ще і питання «А чому б і не суміщати «корисне» з «приємним»?» І в принципі не карати «політичних» багаторічною службою? Зовсім «кончених» або не шляхетних – як Шевченка – солдатом у Середній Азії. Тих хто елітарніше – офіцером на Кавказі. Як Лермонтова.
Ось так воно і формувалося. «Забривати в солдати» ставало поганою історичною пам’яттю. А радянська епоха ситуацію ще додатково погіршила. І як українці дуже часто після здобуття незалежності продовжували сприймати державу як ворога, так і з армією досі живуть усі ці імперські травми. Які ведуть до абсолютно кончених формул про «відправте гвалтівника служити поруч з героями».
І так. Коли ви пишете «Кращі гинуть, давайте кинемо туди мотлох» – ви цим ображаєте дуже велику кількість військових. Бо є такая штука – честь. А ще банальна гігієна. Бо для людей – для нормальних – важливо хто працює, а тим більше воює поруч з ними. Вам дуже приємно було б працювати, коли біля вас працює гвалтівник? І ви знаєте хто він. Ні? А чому?
Тому, наприклад, будь-якого нормального військового «аватари» дратують. Не тільки через те, що вони тупо небезпечені. А й тому, що системний алкоголізм це вже дещо вирок. А ви – про часто реальних покидьків і злочинців.
Не робіть так».
Остання публікація нашого видання, «героїв» якої запропонували відправити на фронт, була про понівечені балясини на сходах біля міського бювету в Ізмаїлі.
Тож, шановні ізмаїльці, перечитайте, будь ласка, уважно цю статтю. Та уявіть себе на місці наших військовослужбовців, що зараз знаходяться на передовій. Що вони мають відчувати, коли розуміють, що ви вважаєте, ніби їхню надважку героїчну роботу можуть робити дрібні злочинці? Бо так, говорячи «на фронт їх», ви саме підтверджуєте, що, на вашу думку, вони з цим впораються. То що ж тоді, хто зараз боронить Україну? Крадії, ґвалтівники, вбивці? Якщо ви дійсно цієї думки, то ви точно переплутали країну. Україну захищають кращі! Виборювати нашу незалежність – це честь!
І ще, військове формування – це теж колектив. Робочий колектив, аби було легше зрозуміти. І працює він на єдину мету. І результат його роботи залежить від дій кожного. А ще, на відміну від звичайних робочих колективів, від дій кожного залежить найцінніше – життя інших. Ви дійсно думаєте, що загнані в армію злочинці будуть докладати зусиль, аби нищити ворогів та рятувати тих, хто воює поруч? Ви б разом з такими воювали?
Діана ГЕРГІНОВА
