Звідки пішла назва «Камчик»: легенда про походження назви села від вчителя з минулого сторіччя

Наприкінці грудня інформаційне агентство «Юг.Today» розповідало читачам про першу дослідницьку працю з історії Камчика (наразі село Зоря Білгород-Дністровського району), яку 80 років тому завершив вчитель Микола Аеленей. Нагадаємо, що наразі наукову спадщину вчителя вивчає історик Іван Думініка, який і ділиться з мешканцями села відомостями, що йому вдається знайти.

У перший день нового року Іван опублікував продовження свого дослідження. Цього разу вчений зупинився на легенді про назву села, яку записав для нащадків Аеленей.

Іван розповідає, що всі існуючі оповідання про появу назви села пов’язані з батогом (болгарською – «камчик»), проте їх зміст певною мірою відрізняється один від одного.

Микола Аєленей був одним із перших, хто почув і записав ці легенди. Сам вчитель був прихильником версії про походження назви села від річки Камчія в Болгарії. Але у своїй «Монографії комуни Камчик» (1942) він все-таки згадує і про існуючу в селі легенду, що пов’язує найменування населеного пункту з батогом.

Так, старожили розповіли вчителеві, що справа була ще в перші роки існування їхнього селища. В один із літніх днів через колонію проїжджав якийсь заможний болгарин, який прямував на ринок дорогою, що веде з Михайлівки до Сарати. Через спекотну погоду, він вирішив зупинитися в заїжджому дворі і підкріпиться. На той час село ще не мало назву.

Заїжджий двір на той час знаходився на місці, де пізніше був побудований будинок священика (на вулиці I, перед церквою). Там, окрім їжі, гостю подавали горілку. Через спеку алкогольний напій швидко вдарив у голову болгарину.

Поївши, він поспішив продовжити свій шлях до Сарати. Лише пройшовши півдороги дороги болгарин виявив, що забув у селі, де він нещодавно був, свою батіг. Для нього цей батіг представляв особливу цінність, оскільки його рукоятка була зроблена з оленячої ноги, обрамленої навколо золотом: «а на копитці, прикрашеному золотим візерунком можна було бачити навіть золоту підкову». На довгому ремені батога виднівся гарний орнамент, зроблений також із золотих ниток. Цей батіг вважався сімейною реліквією, яка передавалася з покоління до покоління. Вважалося, що він приносить успіх його господареві.

Повернувшись у село, болгарин почав розпитувати зустрічних йому на шляху місцевих жителів про свій батіг. Зрештою, він знайшов його на заїжджому дворі, де раніше зупинявся. Від радості він почав пригощати всіх присутніх, а також подарував кілька золотих монет господарю закладу. З того часу, нібито село і стало називатися на честь золотого батога заможного болгарина – «камчик».

Схожу легенду наводять і місцеві краєзнавці Федір Георгієв, Віра та Ілля Златови у книзі «Камчик» (2003). Автори повідомляють про якогось «поважного чиновника», який роз’їжджаючи болгарськими колоніями в Буджаку, втратив дорогою свою батіг. Тільки повертаючись назад, він знайшов свою батіг у селі, яке на той момент ще не мало назви. Чиновник, що проїжджав: «зупинив коней, зліз із воза, підняв батіг, підійшов до групи болгар-переселенців, з цікавістю спостерігав за ним і запитав показуючи на батіг:

– Що це?

– Камшик, Камшик – дружно відповіли переселенці.

-Бути тому! – владно сказав чиновник. – Ваше село відтепер називатиметься Камчиком».

Ось таку цікаву історію, яку багато з мешканців регіону навряд чи чули, розповів вчений.

Нам Іван Думініка обіцяв невдовзі опублікувати останню частину свого дослідження щодо праці Миколи Аеленея. В ній історик приділить увагу характеру, звичаям та традиціям камчичан. Тож очікуємо на нову публікацію та у свою чергу даємо обіцянку познайомити з нею наших читачів.

Діана ГЕРГІНОВА