Саме він повідомляє про небезпеку з повітря: інтерв’ю з військовослужбовцем радіотехнічних військ
Слідкувати за активністю в українському небі — важка і необхідна робота воїнів радіотехнічних військ Збройних Сил України (РТВ). Оператори радіолокаційних станцій РТВ вдень і вночі невтомно пильнують за всіма напрямками навколо нашої країни, а з початку широкомасштабного вторгнення росії – їхній погляд зосереджено по всіх напрямках у бік мордору. Ніщо не сховається від променя їхніх радарів – ні літаки, ні безпілотники, ні ворожі ракети. Радіоелектронне око бачить далеко за горизонт – про ворожі літаки, які злітають з аеродромів тимчасово окупованого Криму, черговому стає відомо ще до того, як вони лягають на курс до українських населених пунктів.
Інтерв’ю з військовослужбовцем, що керує таким «всевидючим оком», опублікувало вчора видання «АрміяINFORM».
Юнацька мрія стала справою життя
Руслан народився в Києві. Його батьки жили в теперішній зоні відчуження, утвореної після Чорнобильської катастрофи. В школу він пішов вже в Кіровоградській області – туди його сім’я переїхала, рятуючись від радіації. Перед випуском юнак захотів стати військовим. Вибір пав на Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. В дитинстві Руслан роздумував над тим, щоб обрати професію програміста, працював з комп’ютерами та мережами, тому обрав факультет «Автоматизовані системи управління радіотехнічних військ». По закінченню навчання випускника направили на військову службу пильнувати небо південної України.
Арсенал знарядь смерті російських неонацистів
Руслан служить в одному з підрозділів РТВ повітряного командування «Південь» вже понад 10 років. У мирні часи військовослужбовці його підрозділу наглядали за рухом цивільної авіації та займались диспетчерським контролем використання повітряного простору південного регіону, але після 24 лютого на зміну цивільній авіації прийшли рашистські бомбардувальники та крилаті ракети.
«Крилаті ракети типу «Калібр» ми виявляємо на відстані десятків кілометрів, іноді більше – залежить від висоти польоту і розміру цілі. «Калібри» – це маловисотні ракети, які летять над рельєфом місцевості і їх важко помітити, але ми їх все одно бачимо. Стратегічні бомбардувальники видно біля берегів Криму, коли вони здійснюють пуски важких ракет – ми теж це бачимо, десь до трьохсот кілометрів», – розповідає Руслан.
Від сирени до удару – дві хвилини
Саме він є тією людиною, яка повідомляє органи місцевого управління про повітряну небезпеку – вильоти ворожої авіації та пуски ракет. Але не завжди це вдається зробити вчасно, адже іноді це технічно неможливо. Для прикладу, російські протикорабельні ракети класу «Онікс», які запускаються з захопленого мису Тарханкут, летять зі швидкістю 3200 кілометрів на годину, що перевищує швидкість звуку у два з половиною рази (343,1 м/с – швидкість звуку, 884 м/с – швидкість «Онікса»). Така ракета дістається Одеси за 3-4 хвилини, а проміжок часу між повідомленням про пуск і увімкненням тривоги триває одну, а іноді навіть дві хвилини. Після сповіщення про небезпеку до можливого «прильоту», якщо не впорається ППО, проходить всього дві хвилини. Тому Руслан категорично не радить докурювати цигарку, допивати каву та в цілому не зволікати і ховатись у безпечне місце, коли чуєте звуки сирени.
Фізика проти рашизму
До війни військовослужбовці РТВ – як і багато інших українців, не вірили в початок широкомасштабного вторгнення, але все одно готувались. І в роковий день розв’язання росією нової великої війни в Європі вони були на бойовому чергуванні – підготовлені та озброєні, хоч у їхньому випадку замість куль і снарядів, вони вражали супротивника невидимими радіохвилями, коригуючи вогонь військ протиповітряної оборони.
Але російська потвора – хитра і підступна, як лис, що понад усе мріє проникнути до курника. Рашисти ладні на все, щоб зломити український опір окупації, і міжнародні конвенції для них не значать рівно нічого.
«Ворог застосовує всі наявні шляхи ураження. Постійно змінює тактику: коли російські військові злочинці розуміють, що ми можемо перехоплювати їхні ракети – вони змінюють напрямки атаки, постійно шукають місця, де ракети можуть пролетіти так, щоб ми не змогли їх побачити. Інколи їм це навіть вдається – бачимо ракети або запізно, або дуже погано. Цього, в принципі, достатньо, щоб повідомити про проліт, але ми не можемо надати достатньої інформації для знищення цих ракет», – пояснює Руслан.
Цензурною лексикою не пояснити
Вороги застосовують всі види озброєнь, які є у них в наявності – протикорабельні, крилаті, балістичні ракети морського, сухопутного та повітряного базування, для них немає нічого святого – єдине, що стримує путіністів від повного знищення наших міст – це Збройні Сили України. Російська брехня про «високоточні ракети» – це казочка для віслюків перед телевізорами «за порєбріком».
«Рашисти запускають великі потужні ракети зі стратегічних бомбардувальників з похибкою до 500 метрів, тобто ракета може впасти будь-куди у колі діаметром до кілометра – навіть якби вони цілились у військовий об’єкт, влучання в прилеглі цивільні будівлі майже гарантовані. Цензурною лексикою це не пояснити», – коротко підсумовує військовослужбовець.
Тато захищає Україну
Вдома на військового чекають дружина та двоє синів п’яти та дванадцяти років. І хоча молодший ще замалий для того, аби зрозуміти, що насправді відбувається, старший вже багато усвідомлює. І нехай молодший, мабуть, думає, що батько бореться з міфічними потворами з глибин пекельного мордору, старший з розумінням ставиться до тривалої відсутності татка.
Руслан лаконічно і без вагань каже, чим буде займатись після війни – відпочивати. Нести цілодобове чергування у будь-яку негоду виснажує розум, але це не змусить чоловіка опустити рук.
«Чи втомилися ми? Ні, бо там, на фронті, наші воїни щодня контактують з ворогом, їх цілодобово обстрілюють з усіх видів озброєнь – танків, артилерії, РСЗВ. Тому нам не до втоми, треба робити все можливе, аби максимально їм допомогти», – підсумовує боєць.
Ціна перемоги – високоточна зброя в руках професіоналів
Строків закінчення війни він прогнозувати не береться, адже не до кінця розуміє мотивацію ворога.
«Головна запорука нашої перемоги – це не тільки сучасна західна зброя, а героїзм нашого народу, бійців, які цілковито віддані своєму обов’язку, які тримаються до останнього. Усі допомагають, не покладаючи рук. Ми здобудемо перемогу, обов’язково, але коли це станеться – важко сказати», – каже Руслан.
На які б підступи не пішов ворог, радіотехнічні війська України завжди будуть напоготові, щоб це попередити. Як би ворог не намагався нас обдурити – в нього нічого не вийде. І хай як мокшанці запевняють світову спільноту потоком фейків про те, що «росія ні на кого не нападала», розпізнаванням фейків мають займатись політики та журналісти, а виявляти зразки того, чим росія «не бомбить» мирні українські міста, будуть воїни РТВ ЗСУ.
