«Завдання виконане»: як ССО повернули тіло литовського добровольця з ворожої території
Томас Валентеліс – 20-річний литовський доброволець з Інтернаціонального легіону ЗСУ. Він приїхав воювати за Україну – і загинув 13 березня 2025 року в бою на Харківщині, передає видання «Південь сьогодні».
Тоді евакуація тіла з ворожої території здавалася майже неможливою. Врешті за справу взялися бійці 8-го полку Сил спеціальних операцій. Коротке вікно для виходу з’явилося, коли пішов сніг. Пролунала команда: «Плюс, старт». За трохи більше ніж годину пролунало: «Завдання виконане».
Ця спецоперація отримала назву «Посланець». До неї в ССО готувалися понад тиждень: розвідка району, тренування, планування маршруту ексфільтрації та відволікаючих дій. У результаті тіло литовця вдалося евакуювати з-під носа ворога. За професіоналізм і відвагу представники ССО були нагороджені президентом Литви Гітанасом Науседою державною відзнакою – орденом «За заслуги перед Литвою».
Про хід, без перебільшення, унікальної спецоперації розповіли її учасники – бійці 3-го загону 8-го полку ССО з позивними «Скіф», «Саян» та «Шустрий».
Перше бойове завдання Томаса
Томас Валентеліс народився в Литві, певний час мешкав у Великій Британії, а коли у 2022 році розпочалася повномасштабна війна, відкрито підтримував Україну. Влітку 2024 приєднався до Інтернаціонального легіону ЗСУ.
– Хто хоче піти на завдання?
Томас підняв руку.
– Ти впевнений, що хочеш піти? Не боїшся? – перепитав командир.
– Дуже хочу, – підтвердив Томас.
Батькові Томаса, Дайнюсу, дослівно переказали цю розмову, що відбулася на початку березня 2025 року. На той час Томас був у війську майже пів року. Він добре тренувався, усе робив з ентузіазмом. І тут випав шанс піти на перше бойове завдання. Воно здавалося нескладним: викопати позиції на другій лінії оборони, північніше Куп’янська, неподалік Дворічної.
Проте за сотню метрів росіяни запланували зробити те саме. Зав’язався стрілецький бій, одного ворога було вбито. Коли Томас з побратимом відходили, їх почали переслідувати безпілотники. Після скиду гранати Томас дістав смертельне поранення.
На цій ділянці лінія фронту швидко змінювалася, противник просувався. Тіло залишилося за лінією розмежування.
Чому це було принципово
«Отримали розпорядження від командування, – згадує «Скіф», начальник штабу тактичної групи ССО. – Мали діяти оперативно. Зустрілися з представником литовської сторони. Дізналися певні деталі, повернулися й підготували перший план».
Розглядали різні варіанти. До цілі пішки понад 10 кілометрів. Тобто дійти не було проблемою, але як винести тіло і залишитись непоміченим?
«Звісно, були сумніви, оцінювали ризики, які несе спецоперація, – продовжує оператор ССО «Саян», який брав участь у її плануванні. – Ця людина приїхала з-за кордону, пролила кров за нашу країну. Ішлося про неконвенційну спецоперацію, вона не змінювала тактичну ситуацію на цій ділянці фронту, але мала інше значення – людське й міждержавне. У Збройних Силах це завдання могло бути виконане саме ССО. Це наша специфіка – перетин лінії фронту, дії в тилу ворога».
При плануванні врахували сотні факторів. Звідки заходити. Чим рухатися. Який потрібен захист. І що робити, якщо щось піде не за планом. І раніше підрозділи ССО виконували різні за складністю завдання, в тому числі евакуацію важливих персон, вантажів. Головним було спланувати дії групи та скоординувати підтримку. Для тренувань було знайдено схожу лісисту місцевість і такий самий яр, у якому лежало тіло.
План без права на помилку
У піхотних підрозділів запросили дані про розташування позицій ворога. Розробляли три варіанти евакуації.
Піший вихід, поступове піше просування між дружніми позиціями та швидкий рейд на легкій техніці, на баггі, квадроциклах або «Хамерах». Після оцінки ризиків обрали останній варіант: він давав шанс швидко зайти, забрати тіло і вийти до того, як ворог встигне зреагувати.
«Із транспорту обрали баггі, бо воно більш містке та має високий ступінь прохідності», – пояснив «Скіф».
Окремо узгоджували взаємодію з суміжними підрозділами Сил оборони. Повідомили піхотні підрозділи, на КСП виставлений офіцер для швидкого реагування. А спланувавши маршрут, спецпризначенці спершу ногами пройшли ту дорогу, якою потім мали їхати. Відповідно до прогнозу погоди мали дві дати для проведення спецоперації. У першу було все підготовлено, але погода не погіршилася. Старт скасували.
Під покривом темряви
Другу довелося чекати чотири дні. О першій годині ночі група на двох баггі виїхала на точку.
«Десь годину ще чекали. Дивилися, що відбувається в цьому районі, як працює ворог, звідки йдуть постріли, де чути артилерію. А далі погода зіграла за нас – пішов «лапатий» сніг, саме той, на який ми чекали, – згадує ті хвилини «Шустрий». – Через радіостанцію доповіли, що розпочинаємо, бо погода сприяє. У відповідь почули: «Плюс, старт».
Паралельно для ворога підготували відволікаючі маневри. В одному районі на двох «Хамерах» провели імітацію наступу, а в сусідньому кожні п’ять хвилин мінометом стріляли димовими мінами.
«Основна ідея була в тому, що в момент, коли наша група під’їде до цілі, противник відвернув увагу на великий стовп диму, який видавала міна від нашого міномету», – пояснює багатоходовий задум «Скіф».
Погода якнайкраще сприяла рейду. Глибока ніч, густий сніг. Немає ворожих «Мавіків» та FPV. Але через погану видимість та вологий ґрунт гальмувався рух самих баггі. Рятувало, що кожен із спецпризначенців до дрібниць знав свої дії, та що робити, коли щось піде не за планом. На карті був чітко промальований маршрут.
«Дорога складна, їхати мали вирвами та відкритими полями, оминаючи позиції ворога, заміновані ділянки. Для цього водію потрібні досвід і навички. – каже «Саян». – Оператори стежили за дронами, при собі мали два розрахунки РЕБ, по два розвідувальних, FPV та ударних бомберів. На випадок позаштатної ситуації була готова група швидкого реагування на «Хамерах». Також визначили точки евакуації, куди мали виїхати медеваки. Усі дії в режимі реального часу координував штаб».
