Водій одеського медзакладу ДПСУ під обстрілами вивозить поранених до стабілізаційного пункту на Вовчанському напрямку
Сержант Андрій Чернявський – водій медзакладу Державної прикордонної служби України на Одещині. Родом із Білої Церкви. Строкову службу проходив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, а у 2021 році прийшов до прикордонної служби, як сам каже з усмішкою, «за оголошенням». Про свого побратима розповіли у Південному регіональному управлінні Держприкордонслужби України, передає видання «Південь сьогодні».
Коли постало питання ротації, Вовчанський напрямок – один із найгарячіших, тому Андрій не вагався. Рішення поїхати на схід, ближче до лінії фронту, він прийняв без жодного сумніву. Там він займався евакуацією поранених до стабілізаційного пункту. Серед евакуйованих – не лише поранені, а й люди з інсультами, важкими станами, де рахунок іде на хвилини.
Робота водія «швидкої» в прифронтовій зоні – це постійний ризик. Чергування 24/7. Щойно надходить команда – виїзд. Автомобіль замаскований, у небі – ворожі дрони. Будь-яке світло може видати позицію.
«На прийняття рішень іноді є лічені хвилини. Все залежить від стану пацієнта. Найважчі – переважно вночі», – розповідає він.
Три місяці ротації стали випробуванням, де найскладніше – адаптація. До звуків, до темряви, до постійної напруги.
«Ніколи не забуду свист КАБів», – каже Андрій.
І водночас згадує моменти, які тримають: як готували їжу без світла, біля лісу, коли поруч літали дрони. Жартує, що саме тоді виходив «найсмачніший бограч».
Працювати доводилося під постійними обстрілами: артилерія, дрони-розвідники. У таких умовах найважливіше – команда.
«Без злагодженої роботи з медиками – ніяк. Ми всі працюємо як одне ціле», – говорить він.
Страх є. І це нормально.
«Це природна емоція. Головне – не дати їй взяти над тобою контроль», – додає Андрій, згадуючи думки, які знаходив у книгах і власному досвіді.
Ротація змінила його. Зробила стриманішим, навчила відрізняти важливе від другорядного.
Сьогодні найбільша цінність для нього – життя.
Про ротацію до Харківської області батькам довго не розповідав. Зізнався вже за фактом. Каже, що навіть без зв’язку завжди знаходив спосіб дати знати: надсилав хоча б коротке повідомлення. Навіть одну крапку – аби мама знала, що він живий. Мати також військова у минулому.
Його мотивація – рухатися далі. Андрій планує залишитися в армії, мріє здобути освіту і стати офіцером.
Андрій звертається до українців просто:
«Бережіть своє ментальне здоров’я, бо це ваш внутрішній щит. Пам’ятайте: ви – чийсь увесь всесвіт, і на вас дуже чекають удома. Життя триває попри все. І воно точно переможе темряву, якою б глибокою вона не здавалася зараз».
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
