Про війскового з Вилкового, нагородженого відзнакою Головнокомандувача ЗСУ за евакуацію пораненого побратима в курській області
Анатолій родом із Вилкового – міста на Дунаї, де життя здавна пов’язане з водою та працею рибалки. Саме таким і було його мирне життя. З початком повномасштабного вторгнення Анатолій без вагань став до лав війська. Службу розпочав у піхоті, а згодом перейшов до підрозділу безпілотних систем 21 окремої механізованої бригади. Тут він продовжив виконувати бойові завдання вже в новій ролі, розповідають його побратими, передає видання «Південь сьогодні».
Анатолій – спокійний, зважений та надійний. Він із тих, на кого завжди можна покластися в найскладніший момент.
«Я йшов до магазина. Зупинили хлопці, відвезли до військкомату. Подивилися мою справу. Потім відпустили, щоб я вирішив деякі свої справи. Потім зателефонували, я приїхав. Так потрапив до армії», – розповідає Анатолій.
Боєць каже, що раніше війна була простіше:
«Раніше боялися міномета, танчика. Та й все. А зараз FPV, які літають всюди. Це страшніше».
Високу відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест» він отримав за успішне виконання складного завдання — евакуацію пораненого побратима в курській області. Це не просто нагорода, а визнання мужності, рішучості та людяності.
«Того дня чи вечора ми приїхали з доставки – привозили хлопцям продукти. Ну і лягли спати. Десь о другій чи третій ночі розбудили і сказали, терміново їдьте – там треба вивезти трьохсотого. Поки їхали туди – ніч, темно, не знали куди їхати – доїхали, почали вивозити. Хлопець вижив. Вже в строю», – згадує Анатолій.
Військовий каже, що, на його думку, служити треба всім. Бо війну треба закінчувати.
«Без допомоги інших ми закінчуємося вже. Тож не вагайтеся – йдіть до армії. Нічого тут страшного немає, як деякі розповідають» , – звертається до співгромадян Анатолій.
Побратими ж дякують Анатолію за службу і за врятоване життя.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
