Яким був Аккерман за часів Османської імперії: історія міста з неочікуваних ракурсів
Більше трьох століть, а саме з 1484 до 1812 року Аккерман входив до складу Османької імперії. Чим відзначився цей період в історії міста, у відеорепортажах блогера Сергія Крайнюка розповідає журналіст-краєзнавець Олександр Маркевич, передає видання «Південь сьогодні».
Зазначимо, що фахівець розповідає історію Аккермана з дуже незвичних ракурсів. І наводить факти, які навряд чи відображені навіть у сучасних підручниках з історії. Що й казати про книжки, за якими вчилися років так двадцять-тридцять чи більше тому.
Отже свою подорож містом Олександр розпочинає з відомої Аккерманської фортеці. Каже, що зазвичай, розповідаючи про те, «де тут турки», туристам показують тоненьку червону турецьку цеглу, яка зберіглася в стінах будівель. Це наочно видно. А от чого тут давно немає – то це торгівельної площі перед фортецею, де у ХVII-XVIII сторіччях розташовувалися «кавові ряди». Тут же розташовувалася і кав’ярня, де можна було випити турецької кави. І тут же і придбати каву додому, зокрема й в зернах. Отже саме тут знаходиться місце, звідки в ті часи до України потрапляла справжня турецька кава. Зараз про площу та кав’ярню біля фортеці вже нічого не нагадує – навколо просто росте трава.
Недалеко від фортеці розпочинається вулиця, яка не змінювала свою назву впродовж майже 180 років, – Кишинівська. Назвали її так, бо вона прямувала до центру Бессарабської губернії – Кишинева. А за часів Османської імперії ця місцевість була позначена на картах, як Бендерська долина. Чому? Бо саме через неї пролягав шлях між двома найбільшими Дністровськими фортецями турків – Аккерманською та Бендерською.
Проїжджаючи Кишинівською, Олександр робить зупинку на одному з нічим не примітних наразі перехресть. Але у другій половині XVIII сторіччя тут починалася межа «Білого міста» – стояв так званий «цивільний мур», яким жителі міста намагалися себе захистити, не покладаючись тільки на фортецю з військовим гарнізоном. Мур висотою у три метри був збудований через усе місто і з’єднував два береги лиману. Він фактично визначав межу міста. Перед ним був виритий рівчак. В мурі було кілька воріт. Якраз на нинішній Кишинівській стояли Бендерські ворота, через які йшов шлях до Бендер. Поодоль, вдовж лиману, йшла дорога «на Паланку». З іншого боку був вихід на дорогу до Кілії, Ізмаїла та Татарбунарів.
Перетин сучасних вулиць Українська та Соборна – це якраз те місце, де розташовувалися ворота на шляху до Кілії та Ізмаїла. Виходить, що фактично в одному районі, неподалік одні від одних, були побудовані двоє воріт. Впродовж XIX сторіччя цей район носив назву Капкас. Неслов’янська назва завдячує своєму походженню татарській мові, з якої «капкаси» перекладається як «ворота».
Походження назви іншого району міста – Водна Махала – набагато простіше. У ті стародавні часи тут за муром було одразу кілька криниць. Тож, можна припустити, що по воду сюди ходили з усієї околиці. Під цією назвою цей район і залишився на старих турецьких картах.
Цікаво, чи знають про усе це жителі сучасного Білгорода-Дністровського? Чи для них Олександр Маркевич теж відкриває невідомі сторінки історії міста?
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
