Де бджоли беруть синій пилок та чому мед кожного року унікальний: інтерв’ю з пасічницею з Арцизької громади Мариною Пальчук
В уяві багатьох з нас, пасічник – це такий собі дідусь з сивими вусами і в солом’яному капелюсі, який сидить собі у затінку біля вуликів та спостерігає за своїми бджілками. Принаймні, такими пасічників малюють у книжках та рекламних проспектах. І аж раптом ми дізнаємося про підприємство «Пасіка Пальчук Марини Петрівни». Журналісти видання «Південь сьогодні» зв’язалися з жінкою, яка не побоялася взяти на себе керування таким нелегким, і, відверто кажучи, не дуже звичним бізнесом. І ось про що Марина Петрівна нам розповіла.
– Марино Петрівно, як сталося, що ви стали пасічницею?
– Народилася я в селі Новоселівка, що біля Арцизу, там, де зараз розташована пасіка. За освітою я економіст-бухгалтер. Жила в Одесі, потім в Чорноморську. А після розлучення разом з сином повернулася до батьків. Деякий час працювала за фахом. Але наше таке бентежне життя, зокрема й повномасштабне вторгнення, підштовхнуло мене до думки, що потрібно займатися власною справою. А що розвивати? Краще вже те, в чому є якісь набутки. Тут або щось вигадувати, або підтримати батьків і надати другого дихання справі, якою вони вже займалися на той час. Моя родина бджолами займалася дуже давно. Починав ще мій дідусь, який в цій хаті жив. У нього було три вулика. Тримали, щоб для себе був мед та родичів пригостити. Батько, коли пішов на пенсію, почав серйозніше цим займатися. Він вже зареєстрував пасіку. Тож я почала працювати не з порожнього місця. Була медогонка, були якісь вулики. І ось коли ще працювала за наймом, я почула про можливість для жінок отримати грант для розвитку власної справи. Була програма від Acted. Я пройшла навчання, заповнила заявки. Для мене, як для бухгалтера, це виявилося зовсім не складним. І ми отримали фінансування на підтримку пасіки, а саме на закупівлю бджолосімей. Тоді якраз зима та весна були нестабільні щодо погоди, і через це батько втратив сімдесят відсотків пасіки. І він вже казав, що більше не буде займатися бжільництвом. Я отримала грантові гроші і в Кілії купили бджолопакети. Це вид бджол Карніка – така працьовита спокійна бджола. Ми продовжили свою справу. Тож я там допомагаю, я не є основним пасічником. Я не керую процесами підготовки, збору. Я та мій 16-річний син приїздимо до батьків відремонтувати та пофарбувати вулики, натягнути рамки, навощити вощину, підгодувати бджіл, обробити від кліща. Мед відкачати – там всі задіяні. І сестра моя, вона в Арцизі живе. Всі приїздимо і всі цим займаємося. Підключається ще мій молодший брат. Тобто родина у нас не маленька, і у кожного є своя задача. Я зареєструвала ФОП, відвідую ярмарки. Я – фінансовий директор. Витрати на пасіку дуже великі. У минулому році ми закупили нові емальовані бочки на 250 літрів. Купили новий нержавіючий стіл для розкупорювання стільників. Нові вулики, вони більші, в них немає протягів, яких бояться бджоли. Нову медогонку закупили також. Маленька пасіка не може собі дозволити такі витрати. Цього разу я отримала грант від «єРобота». І ось за ці кошти ми оновили обладнання. На сьогоднішній день, щоб бути конкурентоспроможними, і виробляти продукцію, якість якої б відповідала всім нормам, це все потрібно постійно обновляти. Наприклад, ці рамки, що ставляться всередину вулика, дерев’яні. Вони накопичують різні домішки, шкідників. То ми їх змінюємо повністю, а старі спалюємо. Щоб бджоли носили гарний мед, для них мають бути створені усі умови. Вулики мають бути нові. У старих можуть завестися миші, оси. У бджіл дуже багато ворогів – від фермерів з різними обробками до птахів, які прилітають на пасіку і знищують їх.
– Яке цікаве та складне життя у бджіл…
– Бджола живе недовго… Це матка може жити три, чотири, п’ять років. Вони навіть вирощуються по-різному. Звичайна робоча бджола їсть пилок, точніше її годують пилком. А матку годують маточним молочком. Тому вона живе набагато довше. Тобто лічинка та сама, все залежить від того, що вона їсть. Тому і кажуть, що маточне молоко дуже корисне. У ньому дуже багато мікроелементів, антиоксидантів. Воно і для людини також корисне.
– Що у вас в планах на майбутнє?
– Запустити виробництво власної вощини. Хочемо закупити та встановити лінію виготовлення вощини. Вже зробили невеликий аванс. Щоб у нас була своя власна. Раніше ми свій віск топили, очищували і здавали його оптовикам за не дуже велику ціну. І самі купляли вощину. Ця вощина навощується на рамки, а потім вже бджола там працює. Вощина на ринку є різної якості, різного складу. Ми хочемо робити власну і так само продавати іншим пасічникам. Навіть у нашому маленькому селі таких десь п’ятеро. Тож навіть на місці в нас буде ринок збуту. Ну плюс місто, громада, мережа інтернет.
– То за бджолою такий догляд потрібний? Сама вона будівництво не почне?
– Якщо бджолу залишити, самостійно вона жити не зможе, вона загине. Вона, на відміну від диких бджіл, до цього не адаптована.
– Чому вулики фарбують у яскраві кольори? Це тільки для краси чи є ще якась практична мета? Он у вас рожеві такі гарні.
– Мій батько раніше фарбував вулики у якийсь один колір. Ну яка фарба була. Але ж я підійшла до питання творчо. У мене взагалі до усього, чого я торкаюся, такий підхід. Я закупила спеціальну фарбу для вуликів, барвники. І ось зробила. Ну, по-перше, коли розмальовуєш, це такий гарний настрій, бо все яскраве, все кольорове. А по-друге, коли вулики стоять такі різнокольорові, веселі, всім подобається. Воно все в квітах, дуже гарно все виглядає – і наживо, і на фото. А ще, бджола запам’ятовує свій вулик. Вона відрізняє кольори. І летить вона саме до свого вулика. Тому бджолярі і розмальовують вулики.
– А де саме ваші бджоли збирають мед? Сади, поля, ліс – що там поруч з вами є?
– Наша пасіка розташована у дворі нашого будинку. В нас є задумка вивезти її за село. Але бджоли літають десь на п’ять-шість кілометрів. У нас навкруги усюди є медоноси. Це і акація, і ріпак, і сонях. Софора – в нас є великі насадження. Вона дає дуже гарний взяток. Навесні в нас «майський» мед. Його усі дуже люблять, бо він такий менш густий. Це тому, що на початку весни дуже багато трав. І дуже багато вологи. І ще абрикоси квітнуть, сливи. Кожен рік мед унікальний. Залежить від того, що цвіте, яка погода. Більше вологи – одні рослини цвітуть, менше – інші. Залежить від того, чи була в бджоли можливість вилетіти. Бо буває, що цвіте, але немає сонця, і бджоли сидять у вулику. І ось скільки я спостерігаю, кожного року мед інший. Один рік був прямо коричневий, наче гречаний. Я дивувалася, адже гречки в нас тут немає. Та й не цвіте вона так рано. А то виявилася шавлія. Я приїхала додому, а вона всюди. І оце бджола працювала на ньому і понаносила цей пилок. І він виявився синього кольору. Так. Є пилок жовтий, є червоний, є помаранчевий пилок і є синій. Є ще чорний, це з маку. Таке усе різноманітне, що ви навіть собі не уявляєте. Я кожного року для себе якісь відкриття роблю. Це тільки на практиці можна побачити. Мало хто про такі речі розповість. З пилку бджола формує такі гранули, їх потім розминають та з’єднують з медом. І оцей мед вживають як імуномодулюючий загальнозміцнюючий засіб. А так у нас дуже велике розмаїття трав, бджола працює з ранньої весни до пізньої осені.
– То скільки видів меду ваші бджілки виробляють протягом року?
– Ну ось минулого року в нас було чотири викачки. Перший – «майський». Того року він у нас був білий, як крем-мед. Цвів ріпак, і вийшов мед з різнотрав’ям та ріпаком. Він досі в нас зберігається, і він досі не став твердим. Багато хто каже, що не хоче ріпаковий мед. Але я раджу скуштувати для початку. Я теж до нього раніше була байдужа. А зараз він для мене став найулюбленішим. Він не чисто ріпаковий, туди потрапила і акація. Коли тільки акація, то він прозорий. А як змішаний, то просто як крем-мед. І хто розуміється, знає, що мед з ріпаку корисний для щитоподібної залози.
– Чи можна технічно зробити, щоб мед був з одного медоносу – акацієвий, соняшниковий, гречаний, наприклад?
– Стовідсотково прямо – ні. Ви ж не можете казати бджолі, куди їй сідати і збирати. Але якщо, наприклад, цвів переважно ріпак, то це ріпаковий мед. Ось акація цвіла, але її було мало – вона тоді вимерзла. То мед в нас вийшов ріпаково-акацієвий. Але кажемо ріпаковий, бо там переважає ріпак. Соняшниковий мед теж не буває чистим. Це якщо пасіку вивезли в поле і там навкруги на п’ять кілометрів лише один соняшник. Там квітнуть, звісно, ще якісь трави, але переважно це буде сонях. Тобто домогтися максимальної «чистоти» меду, коли пасіку вивозять в поле, можливо. Соняшниковий мед такий яскраво виражений, тому що коли в нас на півдні цвіте сонях, переважно майже вже нічого іншого не квітне. Такий період. І ось бджоли летять тільки на сонях. І вони дуже швидко можуть взяти велику партію. Чи облетіти купу квіток чи попрямувати на сонях? Для бджоли дуже зручно і дуже швидко обрати сонях. І дійсно виходить мед одного виду. Або, як кажуть різнотрав’я. Чому різнотрав’я? Тому що туди «входять» усі види і лугових, і присадибних трав. І сади якісь, які тоді цвітуть.
– Тож медоносів вашим бджілкам вистачає?
– Так. Ми ще, буває, підсіваємо в себе на ділянці фацелію. В той період, коли влітку все вигорає, і бджолі нема на що сісти, коли сонях ще не розквітнув, ми так бджілок підтримуємо. Бо їм треба ще і самим харчуватися, і нових бджілок годувати.
– Щодо ситуації, коли фермери обробляють поля від шкідників та хвороб. Як має бути влаштована комунікація між фермерами та бджолярами, щоб усім було добре?
– За домовленостями, наскільки я знаю, інформацію про обробку фермери мають передати за два-три дні. Цей механізм не врегульований. Сподіваємося, що цього року буде владнано законодавство щодо бджолярства. Захист якийсь буде для бджолярів. Тому що, по суті, захист відсутній. І на власному досвіді ми це відчули минулого року, коли на сусідніх пасіках загинуло багато бджіл. Навіть розташування пасіки тут має значення. Пасіка на якихось півкілометра розташована до якогось поля, і ті бджоли полетіли туди. І якраз була протравка. Наші тут всередині села, і вони полетіли в іншу сторону. Тоді і в Теплицькій громаді дуже багато бджіл загинуло. Приїжджали фахівці, забрали той підмор. Тут є така особливість, що, якщо бджола сідає на цю потруєну квітку, вона не завжди долітає додому. Більшість залишається просто на полі. Тобто занести щось у вулик вона не встигає. Може там прямо біля вулику і залишитися. Бджола дуже чутлива до хімікатів. Тому й кажуть, що доки будуть жити бджоли, буде й людство. А як бджоли загинуть…
Бджола дуже добрий запилювач. В нашій місцевості це, на жаль, не практикується, але багато фермерів домовляються про вивезення пасіки на поля. Ми зареєстровані в системі «ДАР», і іноді нам приходять повідомлення про потребу в пасіці. Є рослини, які запилюються лише бджолами. Але, щоб брати у цьому участь, треба мати виїзну пасіку, тобто треба мати транспорт. Переїхати хоча б у межах свого району. На якісь більші відстані я не бачу сенсу виїздити.
А взагалі, наших пасічників ще немає в усіх державних реєстрах, вони не беруть участь у всіх програмах, не отримують дотацій. У багатьох це більше як хобі.
– Ви продаєте тільки те, що дають бджоли – мед, пилок, віск? Чи робите якісь мікси, з горіхами наприклад?
– Так, робимо з горіхами. Побачити можна на нашій сторінці в Інстаграм. Але не можу сказати, що це для нас вигідна справа. Якщо б це були власні горіхи… Закупити горіх на сьогодні дуже не дешево. Багато його не закупиш, він швидко псується. Він має бути ціленький, він має бути солодкий, помитий, просушений. Все має відповідати санітарним нормам. Ну волоський горіх у нас росте. І в нас, і є ділянки, які ще від колгоспних часів залишилися. То ми збираємо. А інше закуповуємо. Наприклад, кеш’ю – це взагалі не наш горіх, він у нас не росте. Фундук закуповую у господарств вітчизняних, у Вінницькій області.
– Як і де ви реалізуєте свою продукцію?
– У нас є постійні покупці, які знають нашу продукцію. Наш мед представлений в декількох магазинах Арциза. Беремо участь в ярмарках, де можемо, де зручно, де вигідно. Наприклад, нас запрошували на ярмарок в Одесі на Дерибасівській. Але поїхати на два дні, десь там жити – це для нас фінансово витратно. Плюс оплата за місце торгівлі. Тож дивимося, щоб нам було вигідно. Продукція в нас достатньо цікава, але в регіоні, в Україні такої продукції, на мій погляд, достатньо. Ось у нас на ринку дві-три точки постійно працюють. І, якщо б нашим людям хтось розповідав про здорове харчування, вони б перейшли від якихось там незрозумілих цукерок, до корисного натурального меду.
– А як все ж таки перевірити, чи мед натуральний?
– Є багато способів. Але в мене перший такий момент. Коли мед загущений, такий вже твердий, кристалізований, то натрапити на підробку дуже важко. Такий мед дуже складно підробити, якимось чином загустити. Більше підробляють рідкий мед. Там цукор розводять, есенцій усіляких додають, барвників, ароматизаторів. Тут перше, що має покупця насторожити – це дуже сильний, неприродній, різкий аромат. Натуральний мед таким бути не може. І ще, натуральний рідкий мед дає характерне першіння в горлі.
– Що держава має зробити, щоб пасічникам було легше працювати?
– Що потрібно від держави? Врегульоване законодавство. Щоб фермер ніс відповідальність за свої дії, такі як неправильне використання або використання недозволених препаратів для обробки рослин. Бо в ситуації, про яку я вам розповідала, бджолярі правди не знайшли.
Діана ГЕРГІНОВА
