Ізмаїльські мости, перекинуті через простір та час: цікаві факти з історії мостобудування у місті та на його околицях
Коли оперуєш сучасними фактами, звертаєш увагу на те, що нині в Ізмаїлі мости можна перелічити по пальцях однієї руки. Замислившись над цим, відомий ізмаїльський краєзнавець Ігор Огнєв вирішив дослідити питання. А результатами дослідження, як завжди, поділився з читачами в Фейсбук, передає видання «Південь сьогодні».
Далі текст автора.
Судіть самі. Міст в районі Копаної Балки, який нависає над залізничною гілкою, ведучою на судноремонтний завод, – це раз. Міст на залізничному вокзалі, перекинутий над ж/д шляхами – два. Честно кажучи, більше на ум не приходить. Ах да, багаточисленні містки, більша частина яких знаходиться на головному міському водостоку – вулиці Папаніна. А як було раніше?
Центральний Ізмаїльський карантин у ХІХ ст. знаходився у прибережній зоні на місці, де нині височіє морський вокзал. Через нього пропускали пасажирів та вантажі, що прибували до міста по Дунаю. Це робилося з метою запобігання проникненню до міста таких небезпечних інфекційних захворювань, як чума та холера. Карантин оточував глибокий рів з дунайською водою, і через нього потрапити у місто можна було дерев’яним містком. Останній знаходився у північній частині і дорогою з’єднувався з Дунайським проспектом (з нинішнім пр. Незалежності/Суворова). На карті нашого міста, датованою 1849 р., він позначений літерою «с» у нижньому правому куті наведеного фрагмента плану.
Звернемося ще до одного картографічного джерела. Я веду мову про план м. Тучкова. Дати його виготовлення на самому документі немає. Проте за непрямими свідоцтвами можна припустити, що він був виконаний на початку 1830-х рр. Тут є позначення, яке свідчить про існування у ті роки ще одного мосту. Він з’єднав саме місто з Ізмаїльською фортецею та був перекинутий через річку Безіменну, що зникла до наших часів.
Відповідно до одного з документів, що зберігається у фондах Ізмаїльського архіву, міст був дерев’яним і спирався на 36 дерев’яних паль. Він знаходився поблизу нинішнього турготелю «Дунай». З архівних документів також відомі інші технічні характеристики цієї гідротехнічної споруди. Її довжина складала 8 саженів (1 сажень – 2,1336 метра), тобто порядку 17 метрів, ширина – 2 сажені (4,2 м), а довжина перил – 19 саженів. Мені відомі інші деталі, з якими вдалося ознайомитися в одній зі справ, що зберігаються в Ізмаїльському архіві. З доповіді начальника міської поліції (призвіще у документі нерозбірливе), направленої на адресу Ізмаїльського градоначальника Тучкова 18 жовтня 1831 р., було відзначено, що міст знаходився в аварійному стані і вимагав ремонту. Поліцейський чин просив Тучкова розпорядитися про передачу цієї споруди інженерній команді військового відомства, шо базувалася у місті. Однак у відповідь на це клопотання в.о. Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, посилаючись на формальні причини, запропонував Ізмаїльському градоначальнику організувати ремонт мосту за рахунок коштів міського бюджету і тільки після цього передати його військовим. Це було зроблено.
Мостовий перехід існував і на місці сполучення між Ізмаїлом і передмістям Матроска. Він був перекинутий через ще існуюче тоді озеро Броаске. Пошлюся на документ, датований 7 червня 1880 р. та направлений до Ізмаїльської міської управи. Пристав третьої поліцейської частини (вона включила в себе міські території у фортеці та передмістя Матроска і Кугурлуй) Крайванович стверджував, що дощі зовсім залили низовину, що відокремлювала згадані населені пункти від Ізмаїла. В результаті їх сполучення з містом було практично паралізоване. Ось резолюція на документі міського голови Федора Тульчіанова:
«Поручается г-ну Авраамову (на той час купець 2-ої гільдії Авраамов був помічником міського голови) рассмотреть с городским архитектором».
Вже 12 червня того ж року Авраамов доповідає до міської управи:
«В смете на текущий 1880 год предусмотрена постройка моста, и по утверждении таковой г. губернатором будет приступлено к постройке».
До реалізації цього проекту Авраамов запропонував приставу організувати місцеве населення для забезпечення тимчасової переправи, яка і була до того часу. В очевидь, йшлося про спорудження земляного насипу. На плані Ізмаїла та його передмістя Матроска/Кугурлуй позначений міст у правому нижньому куті.
Крім того в межах нашого міста були тимчасові понтонні мостові переправи, які традиційно споруджувалися під час військових дій.
Ось, що розповідомляє про наявність в Ізмаїлі понтонного мосту із посиланням на документальні свідчення наш сучасник протоієрей Іоанн Лісник:
«В 1853 году наведением моста в Измаиле через Дунай длиной 360 саженей (более 720 м) руководил генерал – лейтенант и начальник инженеров Южной армии А. Ф. Бухмейер».
Йдеться про дії під час Кримської війни (1853–1856). З картографічних джерел відомо, що цей понтонний міст знаходився на території Ізмаїльської фортеці і брав початок у місці впадіння в Дунай річки Безіменної. Міст вів на румунський берег.
Тимчасовий понтонний міст був обладнаний у нашому місті і восени 1944 р., у часи Другої світової війни. Тоді військові отримали наказ забезпечити облаштування наплавної мостової переправи під вантажі у 60 тонн через Кілійське гірло у м. Ізмаїлі.
Словом, історія мостобудування в Ізмаїлі, всупереч моїй початковій думці, виявилася досить великою і захоплюючою.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
