Чому росія прагне дестабілізувати Буджак та відрізати його від обласного центру: Віталій Портников про регіон
У грудні росія зробила спробу відрізати Буджак від обласного центру та України. Детально про Буджак, спроби росії дестабілізувати регіон та необхідність підтримки населення з боку української держави – публіцист Віталій Портников спеціально для Infopost.Media, передає видання «Південь сьогодні».
Далі – дослівно.
Одеса, яку Путін тепер тероризує майже щодня під акомпанемент розмов про «русскій город». Перервані дороги між двома частинами Одещини. Спроба знищити порти. В останні тижні 2025 р. все це набуло, я б сказав, оскаженілості. І виникає питання – чому саме зараз?
Росіяни ніколи не розглядали Бессарабію, цей логістично складний, культурно розмаїтий прикордонний регіон як звичайну територію. І не лише через її багатонаціональний характер чи близькість до окупованого Придністров’я. А передусім тому, що саме тут, на південно-західному краї українського кордону, можна поєднати все: і військову логістику, і історичні фантоми, і політичні диверсії. Бо російська війна це не лише війна гармат, це ще й війна пам’яті, символів і страхів.
Перший і очевидний мотив: логістичний. Кремль чудово розуміє, що Україна змогла вистояти також і завдяки здатності тримати південні комунікації. Українські порти, залізниця, автодороги на південному заході – усе це важливі артерії. Бессарабія це насамперед транспортний вузол, і його руйнація означає тисячу проблем із з експортом, постачанням, військовими можливостями. Російський план не обов’язково може мати на меті повномасштабний прорив, тим більше що і сил для нього немає, проте дестабілізація, блокада, страх, мінування, удари по шляхах – це вже виклик. Це та сама стратегія обстрілів Одещини: не завоювати, а знищувати.
Але не менш важливим є «другий фронт», умовний і психологічний: Придністровʼя. Росія роками утримувала цей анклав як міну, вибух якої може відбутися у слушний момент. В Кремлі можуть думати і про це, хоча б як про сатисфакцію за провал плану вийти до кордонів з Придністров’ям у 2022 році. Загострення довкола Придністров’я це не лише військова, а й дипломатична провокація: втягнути Молдову, а за нею і Румунію, в конфлікт. Створити образ нестабільності, відволікти увагу Заходу, змусити Кишинів робити помилки, а Бухарест шукати виходу. Не забуваймо, що проросійські сили в Молдові вже намагаються капіталізувати ситуацію: знову звучать «територіальні претензії» на Буджак, знову зʼявляються постаті з дев’яностих, які вже тоді мріяли про союз з Москвою. Типова тактика Кремля, яка тільки посилилася, коли в ролі куратора Молдови більш обережного Дмитрія Козака замінив агресивний Сергєй Кірієнко.
І Румунія в такій ситуації не лише зовнішній спостерігач. Ультраправі, попри поразку на президентських виборах, продовжують тиснути на слабку демократичну коаліцію. Буджак – територія, історично пов’язана із суперечливою румунською спадщиною. Кремль розуміє, що будь-яке загострення в регіоні може активізувати реваншистські голоси в Бухаресті. І якщо Україна вимушено зосереджена на фронті і виживанні, а Молдова бореться за своє європейське майбутнє і стабільність курсу, то дестабілізація зсередини за підтримкою колись маргінальних, а тепер мейнстрімних ультраправих політиків – це найзручніший інструмент для Москви.
Саме тому для нас Буджак – не просто клаптик території. Це цивілізаційна межа, де Україна стикається із серйозними викликами: минулим регіону, його багатонаціональністю, нашою відповідальністю за стабільність. І цю стабільність потрібно підтримувати, як і підтримувати саме функціонування регіону, який Росія намагається відірвати від України.
Окрім логістики, це ще й тест на державність. Україна має не просто утримати регіон – вона має його розвивати. І переконати людей в Буджаку, в Бессарабії, наскільки важливою є їхня роль у сучасному виживання держави.
Україна повинна діяти у кількох напрямках водночас. По-перше, це інфраструктура і присутність інституцій. Не декларативна, а фізична: дороги, лікарні, школи, місцеве самоврядування. Там, де зникає держава, посилюється ворожий вплив.
По-друге, це продумана політика пам’яті й ідентичності. Гагаузька чи болгарська ідентичність мають стати частиною ідентичності української, а не просто регіональною особливістю. І кожен мешканець Буджака має відчувати себе частиною країни, яка веде війну за виживання і розвиток.
По-третє, міжнародна дипломатія. Сусіди. Ми маємо думати про майбутнє регіону і сусідніх районів Молдови і Румунії разом із Кишиневом і Бухарестом. Бо Буджак, бо Бессарабія – це Європа, а не «пострадянський простір». Наша Європа.
Фото – Фейсбук-сторінка Віталія Портникова
