На Одещині суд позбавив волі свідка Єгови через відмову проходити військову службу

Захарівський районний суд Одеської області не врахував релігійні переконання обвинуваченого як підставу для звільнення від військової служби, та виніс вирок у вигляді трьох років позбавлення волі за відмову проходити службу. Про це з посиланням на вирок повідомляє «сайт Одеси 048.ua», передає видання «Південь сьогодні».

За матеріалами справи, чоловік був визнаний придатним до військової служби та отримав повістку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, але відмовився від призову. Підсудний пояснював, що військова служба суперечить його релігійним переконанням як послідовника «Свідків Єгови».

У судовому засіданні обвинувачений свою вину у не визнав та повідомив, що у липні 2024 року він добровільно прийшов до ТЦК та СП й того ж дня направив поштою заяву з проханням замінити військову службу не військовою та довідку, що він є священнослужителем. Того ж місяця він також надіслав аналогічну заяву та довідку до Затишанської селищної ради. Також знову усно та письмово повідомляв співробітникам ТЦК, що він є Свідком Єгови, оскільки бажав, щоб було враховане його глибоке релігійне переконання, адже «слухатись наказів Бога – це є сенс його життя». Зокрема розповів, що для нього є не прийнятним бути військовослужбовцем, складати присягу, отримувати заробітну плату та носити форму. Водночас чоловік бажає бути корисним для держави та суспільства, але тільки в цивільний спосіб. Зауважив, що зібрання Свідків Єгови проходять двічі на тиждень, надає духовну підтримку, оголошує промови, проводить зібрання, пояснює і допомагає віруючим, а також проповідує добру новину.

Враховуючи це, обвинувачений просив суд його виправдати.

Однак у вироку зазначено, що суд проаналізував статут релігійної організації «Свідки Єгови» і не знайшов там прямої заборони на проходження військової служби. Також було враховано, що відповідно до законодавства воєнного часу, можливість відмови від військової служби з релігійних міркувань обмежена.

Суд застосував до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ст. 336 КК України. Мова йде про три роки позбавлення волі. На вирок може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

В Україні право на відмову від військової служби з релігійних переконань закріплено у статті 35 Конституції, яка дозволяє заміну військового обов’язку на альтернативну (невійськову) службу, якщо вона суперечить релігійним переконанням громадянина. Це також регламентується Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», який надає таке право лише особам, що належать до релігійних організацій із віровченням, яке забороняє користування зброєю.

Втім, альтернативна служба передбачена виключно як заміна строкової служби, і не поширюється на мобілізацію. У період воєнного стану реалізувати це право значно складніше: українські суди здебільшого не визнають релігійні переконання достатньою підставою для відмови від мобілізації, хоча є окремі випадки, де суди стають на бік громадян.

Далі наведемо уривок з зазначеного вироку суду з більш детальним поясненням:

«Законодавство встановлює чіткі обмеження свободи сповідувати свою релігію або переконання, під час виконання обов`язку з проходження військової служби на період проведення військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, що полягають у безумовній необхідності особам, в т.ч. і тим, що мають релігійні переконання мобілізуватися для цілей захисту держави від збройного посягання. Натомість допускається заміна базової (строкової) військової служби альтернативною невійськовою, проте обвинувачений в цьому випадку не направлявся для проходження саме базової (строкової) військової служби.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а також належному виконанні мобілізаційних заходів та призові громадян України, що мають військовий обов`язок на військову службу під час мобілізації на особливий період, що є іншим видом військової служби, а ніж базова військова служба, яка може бути замінена альтернативною невійськовою.

Суд зазначає, що таке втручання в право сповідувати релігію є чітко визначене в Законі і не може тлумачитись двозначно. В цій частині, Закон є чітким доступним та передбачуваним у застосуванні, а тому свідоме ігнорування вимог такого Закону є неприпустимим. При цьому, втручання в право на свободу сповідування релігії, у цей непростий для держави час, є пропорційним та необхідним в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я, моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Так, станом на час виникнення даних правовідносин, має місце збройна агресія зі сторони іншої країни, яка спрямована на зміну кордонів суверенної держави, порушення територіальної цілісності та недоторканості України, заподіяння численних смертей, осіб, що мирно проживали на території України, знищення майна, вчинення інших військових злочинів, насильницьке переселення та вивезення малолітніх дітей, що беззаперечно вимагає від громадян України, що підлягають мобілізації, виконання Конституційного обов`язку, щодо захисту держави, її кордонів, співгромадян, малолітніх, людей похилого віку, від такої збройної агресії.

При цьому, суд не може врахувати висновки Верховного Суду, що викладені у п. 35 постанови цього суду у справі 344/12021/22 від 2 травня 2024 року, щодо можливості громадян проходити альтернативну службу під час мобілізації, з огляду на наявність висновку Верховного Суду у постанові від 13.06.2024  року № 601/2491/22, тобто пізнішого висновку, згідно якого жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Також, Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі № 601/2491/22 вважав за необхідне зазначити, що призов обвинуваченого на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

За таких обставин, відмова обвинуваченого від виконання військового обов`язку не була правомірною».