Двадцять шостому загиблому на фронті захиснику із Ренійської громади – назавжди двадцять шість
Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, продовжує забирати життя як цивільного населення, так і наших військових. 11 січня ренійці провели в останню путь сержанта-кулеметника Збройних Сил України, мешканця міста Рені 32-річного Івана Чеботаря. Він не дожив до свого дня народження 18 днів. А 28 січня «на щиті» навіки повернувся в село Новосільське, молодший сержант Борис Михайлович Доброта, віддавши за нас найдорожче, що мав – своє життя.
Наступного дня рідні, побратими, друзі, вчителі, однокласники провели Героя в останню путь. Вірний військовій присязі, даній народу України, він мужньо боровся з ворогом у боях за свою країну, її свободу та незалежність, але 23 січня, за місяць до свого 27-річчя, під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новополтавка Покровського району Донецької області, Борис загинув. Його ім’я, як і імена 25 героїв Ренійської громади, які загинули у цій війні, назавжди впишеться в історію нашої держави.
29 січня велике горе об’єднало всіх людей, які прийшли попрощатися та провести захисника в останню путь. Після богослужіння процесія попрямувала на сільський цвинтар. Жалобну процесію мешканці села зустрічали живим коридором із розгорнутими в руках синьо-жовтими прапорами – навколішки та схиливши голови.
Захисника, Героя Бориса Доброту з усіма почестями поховали на сільському цвинтарі. Найцінніше – своє життя – він віддав за наш спокійний сон, домашній затишок та тепло, за дитячий сміх, за мир в Україні. Схиляємо голови у скорботі та молимося за світлу душу воїна, який загинув, захищаючи кожного з нас. Вічна слава синові української землі, воїну світла!
Борис народився у сусідньому селі Плавні. До Новосільського разом із мамою Людмилою Добротою переїхали, коли вона вийшла заміж за мешканця цього села Валентина Тодорова.
Після 9-го класу Борис вступив до Ізмаїльського вищого професійного училища №9, де отримав спеціальність матроса-моториста. Після навчання ще до повномасштабної війни його призвали в армію. Після демобілізації влаштувався на роботу до супермаркету «АТБ», що знаходиться у центрі Ізмаїла. 6 березня 2022 року знову був призваний до армії. Прослужив в Ізмаїльському прикордонному загоні кілька місяців, а потім його відправили на фронт.
Ось що згадували про Бориса Доброту вчителі, сусіди, однокласники, друзі.
«Боляче. Ця втрата не лише для його близьких, а й для усього села. Знаю Бориса як дуже порядного хлопця, чесного, справедливого, компанійського. Таким він залишиться назавжди у нашій пам’яті. Новосільське плаче за першим своїм загиблим сином-героєм. Але народ, який на колінах зустрічає своїх героїв, ніколи не стане навколішки перед окупантом».
«Звістка про те, що 23 січня Боря загинув, для всіх, хто його знав, стало шоком. Нікому не хотілося вірити в це… Як і більшість хлопців, навчався так собі, зате брав участь у багатьох шкільних заходах. Захоплювався спортом. Був дуже спритний, уважний до всіх. Не чула, щоб він сварився з однокласниками чи грубо висловлювався. Ніколи не могла подумати, що в когось із моїх учнів складеться доля так трагічно. Завжди була впевнена, що мої випускники здобудуть освіту, працюватимуть, створять сім’ї, а ми, вчителі, завжди будемо за них радіти і пишатися їхніми досягненнями. А тут таке…
Дай Боже, щоб у кожній сім’ї були такі діти, як він. А для вчителів такі вихованці як Боря це справжнє щастя. Йому б жити та жити. Клята війна! Стільки молодих життів вона вже забрала!»
«Він був завжди життєрадісним, умів дружити, йому притаманні були скромність, мужність. Ні в чому нікому не відмовляв, якщо була потрібна його допомога. Був людиною слова, надійним другом, добрим, веселуном. Ми, однокласники, запам’ятаємо Бориса як дуже світлу людину, уважну, щедру».
«У житті є люди, які роблять його веселішим та світлішим, які завжди готові поділитися з ближнім. Вони ніколи не лукавлять, дружать та люблять щиро, без фальшу. У моїй пам’яті Боренька залишиться позитивним, життєрадісним, безвідмовним хлопцем».
«Він був трудоголіком. Дуже скромний і веселий, рішучий, щирий, харизматичний, умів знаходити радість навіть у дрібницях, умів згуртувати людей навколо себе. З ним цікаво було спілкуватися, любив та розумів гумор. З такими людьми легко та приємно. Війна забрала молодого, повного сил та енергії чоловіка. Світлі спогади про нього залишаться у наших серцях».
«Він із порядної родини. У сім’ї та у школі формувався його характер – спокійний, уважний, чесний, принциповий, відкритий і щирий ніколи не встрявав у бійки, був дуже хазяйновитим, не йшов на конфлікти, шанував старших. За це його поважали як під час навчання, так і протягом його короткого, але гідного життя».
«Борис ніколи не відмовляв, якщо просили допомогти. Як і багато хлопців, іноді курив. Я його часто вичитував. Після цього він довго не розмовляв зі мною. Порядний, спокійний. Гарна дитина була. Згадую про нього з теплотою та ніжністю, але мій розум відмовляється вірити, що його більше немає».
Шкода, дуже шкода, що вже більше немає цього чудового хлопця. Світла йому пам’ять!
Петро ХАДЖИ-ІВАН, фото автора та з архіву родини загиблого захисника
