Художниця з Арцизької громади роздавала пляшечки з бессарабським зерном на прем’єрі фільму про свою творчість

21 листопада у Будинку кіно в Києві відбувся прем’єрний показ документального фільму «Йона. Голодне марення». Про це повідомляє «Суспільне», передає видання «Південь сьогодні».

 «Йона. Голодне марення» – документальний фільм Суспільного про трансформацію Йони Тукусер, української художниці з села Главані Арцизької громади, яка через мистецтво досліджує тему Голодомору. Фільм показує, як особисті трагедії та національна пам’ять переплітаються у творчості Йони, яка понад десятиліття бореться за правду про трагедії 1946–1947 років, досліджуючи Голодомор та його наслідки для українських болгар.

«Коли я готувала всі ці картини, мені було дуже страшно навіть торкатися до полотна», – зізнається Йона.

Художниця вже понад 13 років вкладає свою майстерність у серію картин «Голод». За цей час їй вдалося зібрати численні підтвердження загибелі близько 100 тисяч бессарабських і таврійських болгар під час Голодомору в Україні, а також понад 100 свідчень очевидців (лише в повоєнні роки у Бессарабії від голоду загинули 70 тисяч болгар). 

«Слухаючи історію, реальну історію, у якийсь момент я починаю як творець, як художник далі трансформувати її у свій світ, який не є нереальним. Голод — це холод. Тому що немає енергії. Тіло холоне», –  ділиться мисткиня.

Місцевість, де народилась і жила Йона, найбільше постраждала від голодомору 1946-1947 років. Вона зростала, слухаючи історії, сповнені болю та страждань. Пізніше почала збирати свідчення очевидців, досліджувати архіви Одещини, щоб відтворити історичну правду у своїх картинах.

Себе Йона називає людиною світу, бо жила в різних його куточках. Останнім часом мешкає у Римі. Але незмінно повертається у рідне село, бо тут знаходить натхнення для своїх робіт.

«Хоче, щоб світ знав справжню правду про штучний Голодомор у минулому столітті, що має продовження і в наш час. Художниця знаходить паралелі у страшних історіях тих часів (хлопчик, батьки якого померли від голоду, знайшов на вулиці мертву тварину і почав її їсти) і історій із облоги Маріуполя (хлопчик, батьків якого вбили окупанти, у сховищі їсть свою іграшку).

Часи змінюються, історії повторюються, ворог незмінний», – пише журналістка Детектор Медіа Оксана Наумова.

Під час прем’єри стрічки глядачам в залі роздавали маленькі пляшечки з зерном, яке Йона привезла до Києва з півдня Одещини.

«Це була ідея Йони — привезти зерно з Бессарабії, розсипати його по маленьким баночкам і роздавати всім запрошеним на показ докфільму вчора. Як символ надії, яку потрібно берегти. Ідея спрацювала. Ми з колегами думали, що нам у команді бракує таких ідейних людей, проте у Йони своя місія у житті. Через силу мистецтва розповісти про Україну, про свою болгарську національну спільноту, про трагедію 1946–1947 років, коли штучний голод вразив її рідне село і південні регіони України. Голод почався у листопаді.

Цьогорічний листопад, здається, зібрав усе одразу: обстріли, перший сніг, емоційне напруження та цілу низку подій. У цих складних обставинах ми знайшли силу зробити показ фільму “Йона. Голодне марення”, а запрошені знайшли час прийти.

Тема цього фільму складна — як для роботи над нею, так і для сприйняття глядачами. Про важливість пам’яті — історичної, колективної, особистої. Українські болгари, як і багато інших спільнот, пережили трагічні події. Ця пам’ять є частиною великої історії нашої країни, і її збереження – це частина розуміння та взаємоповаги», – розповідає директорка департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного Мовлення Анастасія Гудима.

Картини Йони Тукусер — це унікальні історичні свідчення, що розкривають правду про штучно створений голод. Кожне полотно — художній пам’ятник жертвам, трагедія яких є незабутньою для художниці. Її унікальна техніка — картини, створені віником і обрамлені обпаленим деревом — вже стала впізнаваною, а її виставки відбулися на міжнародних майданчиках, зокрема в Україні, Болгарії, Польщі, Римі, Англії та США. Цьогоріч Йона представила свої роботи у Європарламенті на виставці «Голод», привертаючи увагу міжнародної спільноти до злочинів росії як в минулому, так і в сучасності.

«Що страшніше –  голод чи війна? Голод страшніший, адже ракета вбиває миттєво, а голод – поступово. Після війни завжди настає голод! Потрібно негайно зупинити війну в Україні!» – звертається до світової спільноти Йона.

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА