Рай на землі чи чорна неволя: думка болгарського революціонера щодо переселення його співвітчизників до Бессарабії
Сьогодні в Україні та Болгарії відзначають свято, стосовно якого історики виказують досить суперечливі думки, – День бессарабських болгар. Дата 29 жовтня пов’язана з освяченням храму-пам’ятника «Святого Преображення Господнього» в Болграді, відбулося це в 1838 році. За свідченнями, збереженими з тих часів, у будівництві храму добровільно взяли участь 10 000 переселенців з болгарських земель. Вперше свято відзначили за сто років – у 1938-му.
В радянський період про цю дату, як і про багато інших пам’ятних дат, ніхто навіть не згадував. Відновили святкування лише після 1989 року, коли доля Радянського Союзу наближалася до точки неповернення. Але ще багато років під час святкувань зі сцен та трибун лунали слова подяки «матінці-росії», яка привела болгар на цю благодатну землю, надали їм кошти та привілеї…
Та чи справді у ті далекі часи, а це приблизно два століття тому, предки нинішніх бессарабських болгар, потрапили до раю на землі? Чи все ж не все було так ідеально, як писали в радянських підручниках, за якими вчилися люди «за 45»?
Виявляється, зовсім іншу точку зору свого часу свідки подій та їхні нащадки у самій Болгарії.
Георгі Раковски – національний герой Болгарії, революціонер, політик, письменник, поет, публіцист, журналіст, один з «чотирьох великих» організаторів Болгарського руху звільнення від турків, куди відносять ще Васила Левски, Христо Ботева й Любена Каравелова. В 1861 році в Бухаресті він видав невелику книжку під назвою «Преселение в Русия, или руската убийствена политика за българите» («Переселення до росії, або російська вбивча політика для болгар».
Журналісти видання «Південь сьогодні» наводять тут невеликі уривки з твору. Ознайомитись з його повним змістом можна за посиланням.
«Російський уряд, який досі підлещувався до наших добродушних болгар зі всілякими лукавствами і брехливими обіцянками, сьогодні вже відкриває своє лице і явно показує свою вбивчу і злу політику щодо них. Воно все обмислило і працює над тим, щоб усіма хитрими й безчесними засобами знищити й спустошити нашу любу Батьківщину Болгарію і позбавити наш народ ідентичності, тим самим позбавивши нас дорогоцінного та священного спадку!
Російський уряд підступним шляхом домігся дозволу переселити болгар до своїх ненависних пустель. Якісь черстві болгари, підкуплені ним, тиняються бідною Болгарією і обманюють простодушний народ, закликаючи переселятися в росію, надаючи їм багато брехливих і мрійливих обіцянок!
У бідній Видинській області ці народовбивці успішно обманюють багатьох жителів. Вони відкрили контору у Видині, куди ведуть цих жалюгідних болгар записуватися на переселення до росію, даючи їм за це трохи грошей, щоб краще втримати їх і залякувати їх за допомогою інших підкуплених, які діють нібито з боку турецького уряду, тим, що якщо вони не переселяться до росії, держава потім силоміць переселить їх до Азії. Хитра брехня! Просто так вони обманюють простих людей, аби ті погодилися на переселення.
Священний обов’язок перед милою Вітчизною вимагає від нас розповісти простодушним людям про те, чим насправді є ця росія і її катуючий монгольський уряд, і які вічні муки чекають на них, хто повірить у їхню брехню і потрапить в її залізні кігті…
…Відтоді, коли Туреччина почала слабшати, росіяни почали часто переходити Дунай та спустошувати нашу бідну Вітчизну. Скільки разів російські війська форсували Дунай, найбільших спустошень і руйнувань зазнавала наша бідна Вітчизна. З одного боку, неприборкане тоді нерегулярне турецьке військо захоплювало, вбивало, грабувало та неволило болгар, а з іншого боку, російські війська, ще лютіші й нещадніші за турецькі, вони спустошували виноградники, поля, грабували овець, худобу і спалювали болгарські міста і села! А коли поверталися чи то переможцями, чи то переможеними, їхали і силою викрали кілька тисяч корінних болгар і селили їх у їхніх величезних пустелях! З тих часів навіть Харківській губернії залищаються багато полонених болгар, які ще не зовсім втратили свою мову; це сьогодні кріпаки, яких власники продають один одному, як овець чи корів!
У 1812 році, коли російські війська пройшли через Болгарію і досягли Шумена, з одного боку, росія видала прокламацію болгарською мовою (друк в Бухаресті) і підбурювала болгар виступити проти Туреччини, а з іншого боку палила їхні будинки та села і силою перевезла кілька тисяч людей за Дунай!.. У ті дні росіянами були спалені Розград, велике село Арбанашко, Свіштов, Рущук та багато інших міст і сіл, залишки та руїни яких можна побачити й сьогодні! Пам’ятають про це і багато старих людей, які з кровавими сльозами розповідають про ці часи.
У 1828 році, коли Дібіч перетнув Балкани і досяг Едірне, повторилося те саме. З одного боку, вони спонукали частину болгар взяти участь у битві і ворогувати з турками, а з другого боку немилостиві росіяни зробили свою справу: вони спустошували, як сарана, ті місця, де проходили, вони знову викрадали кілька тисяч корінних болгарських родин і доправили їх у свою пустельну росію!..
У 1854 році, як тільки вони пройшли Силістру, вони не забули видати прокламацію, підписану Паскевичем, і хотіли підбурити болгар повстати проти Туреччини, а з іншого боку, вони також підготували закони, за якими керували б Болгарією, якби чорна доля сприяла б її завоюванню. Але коли вони побачили себе переможеними, вони не забули скористатися своєю звичайною практикою полювання, і знову забрали з собою тринадцять тисяч родин корінних мешканців до Бессарабії.
Завжди проклята росія, коли воювала з Туреччиною, брехала бідним простодушним болгарам, що збирається їх визволити! Але її метою завжди було розорити їхню милу Вітчизну і переселити їх потроху на свої землі. Її зла політика відома здавна і з того, що вона в жодному договорі з Туреччиною не згадувала нічого хорошого для болгар, навіть якщо в неї були усі можливості це зробити. Вона завжди піклувалася тільки про свою політику, про власні завойовницькі плани, про те, як найкраще їх здійснити. Для цього вона, крім лукавства, безбожно використовувала як знаряддя і православну віру і використовувала благочестивих і простодушних болгари, які в ті часи дивилися на неї як на рятівницю!».
Свій памфлет Георгі Раковскі написав у 1859 році, коли почалося переселення видинських болгар. Тож мова, якою викладені думки, відрізняється від сучасної. До того ж текст дуже емоційний. Але читається твір, як-то кажуть, на одному диханні. Може тому, що історія повторюється і тема його зараз дуже близька українським болгарам, яких знов хоче забрати до себе агресор? Але цього разу вже разом з територіями, залитими кров’ю та потом їхніх предків.
А щодо свята, то, як справедливо зауважує голова ГО «Запорізьке міське болгарське товариство «Възраждане» Іван Ангелов, всупереч різним думкам, це дійсно єдиний день, який об’єднує болгарські діаспори в Україні та Молдові. І, на нашу думку, це дійсно привід згадати свою історію, якою б важкою та суперечливою вона не була.
Тож вітаємо Бессарабських болгар зі святом і бажаємо, щоб сьогодення стало останньою страшною сторінкою в їхній історії. І надалі на їх нинішній Батьківщині, в Україні, та прабатьківщині в Болгарії завжди панував мир!
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
Головне фото – погруддя Георгі Раковські, встановлене в Софії в Саду царя Бориса
