Про захисника, який опанував американській ЗРК та збив двадцять «шахедів» і чотири ракети
Олександр – захисник України, оператор американського зенітного ракетного комплексу «HAWK», у свої 24 роки має на рахунку два десятки збитих «шахедів» та 4 ракети. Про шлях військового та його відповідальну роботу розповіли у пресслужбі повітряного командування «Південь», передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Підписав контракт із підрозділом зенітних ракетних військ Олександр за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення. Зізнається: новини не додавали впевненості та спокою, тож вирішив не чекати, поки на українські міста полетять ракети. Потім захисник пройшов навчання в Іспанії та опинився за «штурвалом» американського зенітного ракетного комплексу «HAWK». Перше бойове хрещення Олександра показало: «HAWK» – хоч і не нове озброєння, але в умілих руках – результативне:
«Під час навчання за кордоном ми працювали на симуляторах, інструктори пояснювали, що через певні технічні особливості комплекс не надто призначений для дронів і дивувались, коли ми впевнено заявляли: «Ми впораємось!»… Адже коли мова йде про реальні бойові цілі, які мають на меті знищити українців, не до «ТТХ» – витискаєш зі зброї максимум! Тож, хоч «шахеди» і непроста ціль для нас, все одно справляємось! Вже під час першого ж протиповітряного бою вдалося знищити шість «шахедів» один за одним. Адреналін зашкалював! Ми відбивали повітряну атаку майже усю ніч. Протиповітряний бій тривав понад 6 годин! Але ми готові бити ворога цілодобово, без відпочинку. Головне – захистити українців, захистити Україну…»
Проте все ж таки найбільше військового дратують «шахеди». Мова не про складність цілі – втомлює очікування бою. Адже летять ці дрони досить повільно, тому «працювати» з ракетами, пояснює Олександр – значно простіше, навіть коли вони летять прицільно у напрямку захисників. Однак, найголовніше в таких умовах – злагодженість підрозділу:
«Було трішки не по собі, коли три ракети Х-59, постійно змінюючи висоту, летіли просто на нас. Але усі цілі захопили і одну за одною позбивали. Головний секрет навіть не у зброї, на якій працюємо, а у синхронній та злагодженій роботі підрозділу. Прекрасно розуміємо ризики та наслідки, якщо один одного не почуємо чи проігноруємо…»
Захисник поділився, що робочий день може навіть не закінчуватися з ночі, а окрім цього, бойова робота – це лише один відсоток діяльності. Решта – залишається, так би мовити, «за лаштунками» – обслуговування та ремонт техніки, заряджання пускових, постійні передислокації, маскування, облаштування нових позицій, укриттів тощо.
«Насправді у мене найкраща робота в світі – усі ці наведення на ціль, захоплення, вихід ракети, збиття… А який кайф розуміти, що завдяки тобі ракета чи дрон не долетіли до цілі…», – розповідає Олександр.
Більшість з його рідних теж служать у ЗСУ, боронять країну від окупантів. Сестра – у танковому підрозділі, зараз на Запорізькому напрямку, її чоловік – піхотинець, на Дніпропетровщині. Та й більшість друзів відклали свої цивільні плани та мрії до перемоги. Тож розуміння і підтримки найближчих людей воїну не бракує.
«Звісно хочеться родину, будинок і щоб не холостяцька берлога, а справжнє сімейне вогнище… Та, спочатку хочеться перемогти. Очевидно, що найважчий бій – попереду. Та ми вистоїмо, відіб’ємось і обов’язково переможемо!» – наголошує воїн.
