Захисник з Одещини про бої на Донеччині, зустріч з «вагнерівцями» та збиття ворожих дронів
В’ячеслав – уродженець Одещини, який доєднався до лав української армії добровільно, вступивши до 122 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Зокрема його підрозділ боронив Донеччину на Бахмутському напрямку. Історією бійця поділилися у соцмережах Сил територіальної оборони ЗСУ, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Військовий згадує, що перший вихід відбувся саме на його день народження:
«Тоді збирали групу добровольців. То мав бути простий вихід на один день, на пристрілку, проте доба розтягнулась аж на п’ять днів. А в мене свято, тож я і пішов, що мені. Цей перший бій був дуже важкий, адже в нас не було ще нічого, крім стрілецької зброї».
Згодом захисники отримали усе необхідне та змогли втримати позицію. В’ячеслав зізнається, що страшно було у Бахмуті:
«Найважчий бій для мене особисто був тоді, коли ми потрапили в оточення. Ворог тиснув, ліз з кожної шпарини. В нас були загиблі, ледь вижили, але відбились та вийшли. Йти треба було п’ять кілометрів, а коли ти несеш загиблого побратима по руїнам – це дуже велика відстань…»
Захисник також поділився, що задля хоч якогось психологічного розвантаження, вони разом з побратимами завжди рятували покинутих та заляканих вибухами собак. Одну таку тваринку один з бійців навіть відвіз додому.
Зі сміхом згадують військові й дуже ризиковану зустріч з «вагнерівцями», коли доля залишилася на боці українських бійців:
«Була у нас ситуація, з одного боку кумедна, з іншого страшна. Якось наші хлопці поїхали на завдання, проте загубились, а в той час «вагнерівці» зайняли завод шампанських вин, і вони на машині вилетіли прямо до цього заводу, а там ворота відкриті й чоловік триста «вагнерів». Добре, що встигли швидко зорієнтуватись та внести звідти ноги. Ніхто не постраждав. Тепер ми між собою зі сміхом пригадуємо це…»
Згодом підрозділ В’ячеслава вивели з Бахмуту на Піски. Сьогодні військовослужбовець боєць мобільної вогневої групи – збиває ворожі безпілотники:
«Збивати дрони – дуже не просте завдання, на це впливає дуже багато факторів. Вони і летять з різною швидкістю, і вже модернізувались. Наш ворог дуже добре вчиться, ми звісно не відстаємо, але робота ця важка, кропітка та дуже відповідальна. Наша єдина ціль – збити якомога більше цих бляшанок».
Попри всі тяготи війни, В’ячеслав своєї мотивації не втрачає. Захищати країну планує до Перемоги:
«Я люблю свою Україну, свою сім’ю, друзів, знайомих, а отже – маю бути тут і захищати їх!»
За проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою В’ячеслав нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
