Довга дорога додому захисника острова Зміїний Олександра Куртєва
Тринадцятого лютого, напередодні Дня святого Валентина, після російського полону та реабілітації повернувся до Рені захисник острова Зміїний, наш земляк Олександр Куртєв. На площі Свободи із хлібом та сіллю його зустрічали рідні, друзі, представники влади, жителі міста.
Коли, ще років 10 тому, на початку російської агресії, в соцмережах почали з’являтися відео про захоплених у полон російськими військами громадян України, мені чомусь згадалися кадри з кінохроніки Другої світової війни про знущання фашистів з людей похилого віку, жінок, дітей, наших воїнів. Ніяк не хотілося вірити, що це відбувається сьогодні і в нас, не вірилося, що росія напала на свого сусіда.
Хто б міг у тому переможному 1945-му, та й 10 років тому, уявити, що настануть часи та з’являться вже у соцмережах сюжети про наших полонених…. у росії та на окупованій території Донбасу, сюжети про стерті з лиця землі сотні наших сіл та десятки міст. Не вірилося. І до цього дня не віриться, скільки життів забрала вже ця клята війна… На жаль, забирає щодня. І поки не видно світла в кінці тунелю.
Про героїчну оборону острова Зміїний та наших безстрашних захисників, які, перебуваючи на цьому маленькому клаптику землі далеко від рідних берегів, одними з перших зіткнулися з агресором 24 лютого 2022 року, знає не лише вся Україна, а й увесь світ. Знає та захоплюється нашими Героями, які стали легендою за життя. Окупанти, які не змогли зламати їхню волю, взяли наших хлопців у полон. Серед них і мешканець міста Рені 22-річний військовий медик Олександр Куртєв, рідні якого, насамперед, мама сімнадцять місяців боролися за його звільнення.
Катерина Куртева разом із Ярославою Хаджі, коханою дівчиною сина, часто переглядали сюжети російського телебачення, де вони вперше побачили, що Сашко живий. Але цей сюжет вийшов уже згодом. Спочатку, у перші дні війни, всі канали повідомили, що всі героїчні захисники Зміїного загинули.
«Ви уявити не можете, що діялося зі мною і всіма нами, коли прийшла ця трагічна звістка, це були найстрашніші дні в моєму житті! І ось потім показали цей сюжет, і ми побачили, що Сашко та інші хлопці живі, та їх полонили. Які вони сумні на тому відео… Втомлені, у всіх очі сумні. Поїхали у невідомість… Є ще одне відео, де їх привезли до казарми у Севастополі, і Сашко у кадрі йде перший… Більше половини наших хлопців, а це не лише прикордонники, а й морпіхи, вже обміняли. Ми з надією чекаємо кожного нового обміну, але він проходить, і ти бачиш, що твого сина знову немає… Це дуже важко…» – тремтячим голосом, ледве стримуючи сльози, говорила в інтерв’ю місцевій газеті «Ренійський вісник» Катерина.
Зв’язатися з ним по телефону не було можливості. У 2022 році рідні отримали від сина одного листа. Причому тоді отримали листа й родичі інших полонених з острова Зміїний. Цей лист було написано ще 2 червня, а отримали вони його лише 29 серпня.
«Мамуля, тату, Славку, Ярославко, привіт! – писав він. – Я буду дуже радий, якщо до вас дійде мій лист. Зі мною все гаразд, я дуже скучив, руки, ноги цілі. Нас годують! Ми спимо! За чотири місяці сталося багато чого, але це розповім після приїзду… Я дуже вас люблю і рахую дні до повернення.
Тяжко, але могло бути й гірше. Тяжко морально… Я знаю, вам, швидше, важче, ніж мені, тримайтеся і вірте, колись це закінчиться, всьому свій час… Згадую вас часто, дуже сподіваюся, що у вас все добре… Не вішайте носа! Все буде добре, за чорним завжди біле!»
Катерина Куртєва розповіла, що Сашко навчався у школі №5, після 9 класу вступив до Ізмаїльського медичного коледжу, де провчився чотири роки на фельдшера. То був його свідомий вибір, йому дуже подобається професія медика. Після закінчення коледжу у 2020 році підписав контракт та працював в Ізмаїльському прикордонному загоні. Він не був постійно на Зміїному, і ось ця його зміна, коли їх взяли в полон, за весь час була, здається, лише четвертою чи п’ятою. На цей острів не брали дівчат-медиків, а лише хлопців.
«Сашко не лише зовні, а й характером схожий на мене. Він дуже спокійний, завжди був за справедливість, дуже добрий, завжди всім приходив на допомогу, життєрадісний і, загалом, він завжди був душею в будь-якій компанії… Я ось уявляю, коли він повернеться, обов’язково скаже: «Я стільки часу втратив!»», – мріяла мати про повернення сина.
Катерина Куртєва поділилася в інтерв’ю для газети, що той час, поки син перебував в полоні, він просто викреслений із життя. Рідні відмовляли хлопця від служби, бо хотіли, щоб він працював у лікарні в Ізмаїлі, або в Рені, де він проходив практику. Але він твердо стояв на своєму рішенні: «Ні, я піду служити, буду військовим медиком».
На питання кореспондента, – як вона справляється з цими випробуваннями? Хто її підтримує, допомагає? – Катерина казала:
«Це моя сім’я, рідні та близькі люди. У нас із чоловіком є ще старший син, вони обоє, до речі, працюють у Ренійському порту. Ярослава, дівчина Сашка, живе з нами і дуже чекає на нього. Вона б’ється за нього, і, якби не вона, я, напевно, збожеволіла б. Вона нас дуже підтримує. Коли ми отримали від нього листа, ми теж плакали. Писав і «мамуля», і «папуля», і «Ярославка» – стільки теплоти та ніжності було в цьому листі! Ми чекаємо на Сашу вдома і сподіваємося на його якнайшвидше повернення…»
І ось довгоочікувана приємна новина – 3 січня 2024 року з російського полону повернулися 230 українських воїнів та цивільних осіб, зокрема і семеро захисників Зміїного. Серед них був і Сашко Куртєв.
Вже позаду півтора місяця лікування в центральному госпіталі прикордонних військ у Києві та реабілітація в санаторії. Тринадцятого лютого Сашко повернувся додому. Перед присутніми, щоб привітати Героя з поверненням, виступив співробітник виконкому Ренійської міськради, учасник російсько-української війни, підполковник Олександр Анатолійович Можаєв.
«Під час війни, коли мало у людей радості, повернення людини з полону такого мужнього воїна-захисника це дуже велика радість для всіх, і перш за все, для рідних і близьких, друзів. Дай Боже йому здоров’я. Перемога буде за нами! Слава Україні!» – сказав він.
Виступив і Олександр Куртєв:
«Дорогі мої земляки! Насамперед хочу всім вам висловити щирі слова подяки за те, що весь цей час підтримували мою родину, за те, що вірили та вірите у Перемогу України над російським агресором. Тільки завдяки справжнім патріотам Україні вдалося витримати перші удари ворога. Я вас усіх люблю та обіймаю. Слава Україні!».
Один за одним підходили до Сашка його знайомі, друзі, підходили і ті, хто раніше не знав його, щоб обійняти, потиснути руку і висловити подяку за його мужність, витримку, за те, що витримав і не зламався… У багатьох на очах були сльози. Але то були сльози радості. Дай Боже, щоб усі наші хлопці з фронту повернулися живими і наші зустрічі з ними були такими ж сльозами радості.
«У перші хвилини повернення з полону до рідної України я мав почуття нереальності», мені досі не віриться, що я вже вдома», – сказав мені в короткому інтерв’ю Олександр Куртєв.
Петро ХАДЖИ-ІВАН
