Про родину з Тарутиного, долю якої зруйнувала радянська влада
Про родину Бекманів з Тарутиного, чия трагічна історія розкриває життя та події селища у перший рік радянської влади, розповіла у своїх дописах адміністратор Фейсбук групи «Камчік, історія з 1830» Галина Скоморохова, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Наталія Бекман, уродженка Ташкента – росіянка, у 1916 році одружилася із чоловіком Карлом Бекманом, що був бессарабським німцем, після чого три роки подружжя проживало в селі Кльостіц (нині – Весела Долина Болградського району). Карл працював районним лікарем, а Наталія – фельдшером. Згодом, з 1919 року, вони оселилися в Тарутиному, де відкрили приватний медичний кабінет.
Проте у 1940 році подружжя роз’єдналося: в жовтні того року батько сімейства прийняв рішення евакуюватися в Німеччину, а Наталія разом з дітьми залишилися. Тоді жінка влаштувалася працювати учителем математики. Їх син Павло студентам в училищі викладав німецьку мову.
Вже через рік, 7 квітня 1941 року, Наталію Михайлівну у віці 51 року заарештував НКВС. Протягом трьох місяців жінка знаходилась в одиночній камері в Одесі. 25 липня того ж року її доставили до в’язниці Новосибірська, де за звинуваченням у «шпигунстві на користь Німеччини» засудили до 8 років виправно-трудових таборів.
Вже у в’язниці, у 1942 році, Наталію осудили вдруге та дали 10 років виправно-трудових таборів «за антирадянську агітацію серед ув’язнених. Тобто кінець строку передбачався на 1952 рік.
Дітей жінки також не оминула радянська влада. У 1941 році її сина Павла у віці 20 років та доньку Анну у віці 18 років також заарештували та вивезли. Павло був засуджений до 5 років виправно-трудових таборів, а його сестру Анну заслали до Казахстану.
Сестра Наталії у 1944 році, намагаючись допомогти, написала заяву на ім’я Берії про перегляд справ Бекманів. На жаль, заяву не задовольнили. Тому вже через 10 років, у 1954-му, сама Наталія Бекман, яка на той час вже була з інвалідністю другої групи, вже з поселення у Красноярському краї написала заяву про перегляд справи. Жінка хотіла провести останні дні життя поряд із донькою, яку не бачила вже 13 років.
Декілька років потому, у 1956-57 роках, справу нарешті переглянули, після чого Наталію Бекман реабілітували. І вже тоді їй вдалося переїхати до своєї одинокої доньки, яка також чекала на зустріч усі ці роки.
На жаль, син Наталії – Павло загинув, перебуваючи у в’язниці. Відомо, що у 1943 році він також писав заяву з проханням пришвидшити розгляд та винесення вироку щодо його справи.
Також відомо, що чоловік Наталії та батько її дітей Карл, який емігрував у Німеччину, працював у науково-дослідному інституті. Його подальша доля невідома.
Так завершилася історія ще однієї зруйнованої радянською владою родини.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
