Вони – ті, хто розшукує тіла загиблих воїнів та повертає їх додому «на щиті»: одеські пошуковці про свою роботу, складнощі та потреби
У кожного з нас наразі є усвідомлення того, яку важливу справу роблять захисники України, які боронять державу від окупантів. На жаль, не всі з них повертаються додому живими, і не всі з тих, хто вже не побачить рідних, були знайдені та поховані належним чином. Пошуком зниклих безвісти військових та цивільних займаються зокрема учасники позаштатної групи пошуково-евакуаційних заходів при регіональному управлінні Сил ТрО «Південь». Пошуковиця Катерина Ротаренко – уродженка міста Рені та старший позаштатної групи Леонід Ігнатьєв розповіли в ефірі телеканалу «Перший міський», як почали займатися тим, що роблять зараз, і з якими труднощами та потребами стикаються в ході роботи, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Леонід Ігнатьєв займається пошуковою роботою з 2008 року. Тоді була створена громадська організація «Воєнно-історичний центр «Пам’ять і слава», яка займалася розкопками часів Другої світової. За час роботи було знайдено та перепоховано понад 500 останків. У 2014 році громадська організація допомагала також юридично, а вже після повномасштабного вторгнення почали займатися пошуком українських полеглих сучасної війни між Україною та росією.
«Зараз, коли почалася повномасштабна, зателефонували хлопці з Генштабу, ми давно усі спілкуємося по роботі, дружимо, і сказали: «От така ситуація, ти готов? Не готов – не ображаємось». Я їм кажу: «Ну куди не готов, готов. Потрібен певний час, щоб зібрати групу». І з червня минулого року ми почали волонтерити. Тобто це була одеська група «Пам’ять і слава», яка на волонтерських засадах їздила в проєкті «На щиті» під керівництвом Генерального штабу», – розповідає Леонід.
Катерина Ротаренко працювала з Леонідом ще до початку повномасштабного вторгнення, і коли він збирав команду для проєкту «На щиті», який тоді ще називався «Евакуація 200», вона вирішила залишитись поруч та працювати надалі разом. Наразі пошукові експедиції команди тривають вже півтора року.
«Спочатку мене, звісно, не брали. Я працювала в офісі, допомагала збирати групу на перші виїзди. І вже після двох експедицій групи без мене, я вже сказала: «Все, хлопці, ви без мене не поїдете, я їду з вами». З того моменту майже всі експедиції я була з групою», – розповіла пошуковця.
Робота пошукової групи з самого початку координується Центральним управлінням цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ, без чого такі заходи були б неможливі. Але, крім того, у пошукових роботах допомагає і місцеве населення, поліція та сапери.
Спочатку група співпрацювала на волонтерських засадах. Проте в певний момент пошуковці зрозуміли, що такий статус має певні обмеження у допусках до різних територій. Тоді половина групи, з розумінням того, що проєкт вони залишати не збираються, мобілізувалися. Тому зараз це позаштатна пошукова група при регіональному ТрО «Південь», яка безпосередньо працює під керівництвом Цивільно-військового співробітництва Генштабу, що дозволило розширити можливості та працювати на новому, більш впорядкованому етапі.
У цій команді Катерина виконує важливу роль: вона та, хто робить повністю фотофіксацію усіх знайдених останків, складає звіт, все це відправляє в базу даних. Всі звіти пошукової групи до Генерального Штабу йдуть саме через неї:
«На початку було складно, треба було, як я кажу, домовитися з собою, чи готова я взагалі продовжувати таку діяльність, бачити такі картини, і взагалі жити з цим. Я розуміла, що війна в нас буде тривала, і треба було визначитися, що я роблю для того, щоб наближати нашу перемогу, щоб допомагати. Я чітко сказала: «Так, я лишаюся в групі, і я працюю, як би складно не було». Мені вдалося домовитися зі своїм моральним станом також, я вже на сьогоднішній день досить добре з цим справляюся».
Від роботи Катерини залежить багато, зокрема багато деталей впливають на подальшу ідентифікацію знайдених тіл.
Займається команда усіма тілами, які знаходить під час роботи: українських військових, цивільних та навіть російських загарбників, щоб потім обміняти їх останки на полеглих ЗСУ.
Пересічні громадяни також можуть звертатися з інформацією до пошукової групи, наприклад, через соцмережі:
«Ми цю інформацію збираємо, координуємо родичів, куди вони повинні надати офіційні запити, бо якщо ми працюємо в цій зоні, і вони знають точну локацію, звісно, ми можемо поїхати, перевірити її й дати зворотний зв’язок. Але є офіційна процедура, вона не проста, але вона має бути виконана. Тобто якщо люди шукають зниклих безвісти своїх військовослужбовців, вони повинні звернутися в поліцію, написати заяву, надати ДНК, і все далі по процедурі»,- пояснює Катерина.
Окрім того, як вже зазначалося, допомагають і місцеві мешканці, інформацію від яких пошуковці завжди перевіряють.
А ось згадані сапери є обов’язковими супровідниками команди, які першими роблять безпечний «коридор». Неодноразово окупанти заміновували не тільки тіла українських військових, а й цивільних та своїх загиблих. На щастя, такі випадки траплялися пошуковцям не часто:
«Слава Богу, у нас не так багато таких випадків, але мінують усіх. І наших, і не наших, особливо на півдні, де йде гаряча точка, дуже часто там. Тут, останнє, де ми працюємо – Херсонська, Миколаївська, там набагато менше було. Так, ми коли тільки починали, коли тільки закінчилась деокупація, були одиничні випадки», – розповів Леонід Ігнатьєв.
Час від часу пошукова група є свідками наслідків військових злочинів ворога. Тоді до роботи залучається поліція, яка надалі передає інформацію в прокуратуру. Як зазначає старший позаштатної групи, вже роками ці структури вдало співпрацюють на спільну мету.
Найбільш актуальними проблемами для команди пошуковців наразі є паливо та обслуговування автомобілів, бо під час роботи доводиться долати тисячі кілометрів. Для усіх охочих допомогти команда розміщує інформацію про негайні потреби та необхідні реквізити на своїй Фейсбук сторінці «Воєнно-історичний центр «Пам’ять і слава».
«Є одесити, які постійно допомагали, підтримували нас тими ж продуктами, спорядження. Коли усе починалось, вони відгукнулись, без їх допомоги не була б створена ця група. Зараз група розширюється, спорядження зношується, деяке спорядження, яке було видано, вже забирають. Тому завжди потрібна якась допомога», – поділився Леонід.
Таку ж думку висловила і Катерина:
«Допомога, звісно, потрібна. У нас є фонди, які допомагають нам на постійній основі, але цього недостатньо, бо ми хочемо розширювати наш штат, пошуковців не вистачає, бо роботи дійсно багато».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
