Назву міста Білгород-Дністровського району пов’язують з турецьким колодязем
Татарбунарщина, що розташована в південній частині Бессарабії, має досить давню та цікаву історію. В свій час землі Татарбунарської громади входили до складу багатьох держав, починаючи з Римської імперії, згодом увійшли до складу Київської Русі, Болгарського царства та Молдовського князівства. Довгий час панували на місцевих землях золотоординці, представники Буджацької орди та згодом увійшли до складу Османської імперії.
Про це стало відомо зі Стратегії розвитку Татарбунарської громади на 2024-2030 рр, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Місто Татарбунари, розташоване понад річкою Когильник, що впадає в озеро Сасик, з населенням більше 10 тисяч чоловік та площею 8,07 км 2, є центром Татарбунарського району з 1940 року. В 1978 році воно отримало статус міста. Назва Татар-Бунар буквально означає «татарський колодязь (джерело, фонтан)».
Поселення на місці Татарбунар виникло ще в ХVI столітті, а в 1624-1628 рр. правитель очаківського ейялета Кенан – паша побудував замок, в котрому розміщувався турецький гарнізон. Завдяки цьому невеличке поселення перетворилося на один із форпостів Османської імперії в Північному Причорномор’ї.
В кінці ХVII- початку XVII стоілття відомо, що Татарбунари стають на деякий час резиденцією сераскира Буджака. З 1748 року історія міста пов’язана з іменем сераскира, майбутнього кримського хана, принца з династії Гираев Крим Гірая.
Під час російсько – турецької війни, 22 вересня 1770 року фортеця Татарбунари без бою була захоплена російськими військами під командуванням полковника Федора Денисова. У 1784 році Татарбунари все ще продовжували залишатися ногайським містом, поки у 1807 році його населення не збільшилося за рахунок прибувших сюди задунайських козаків.
Восени 1790 року, під час російсько – турецької війни 1787-1792 рр., біля фортеці Татар-Бунар стояли табором російські війська під командуванням генерала Меллер-Закомельського. За умовами Кучук-Кайнарджійського миру (1774 рік ) фортеця знову повертається кримському хану.
В Татарбунарах протягом 1807-1809 рр. знаходилася резиденція кошового Задунайської Січі, а в 1809 році Татарбунари отримують статус містечка. У 1812 році місто, згідно Бухарестському трактату, в результаті військової компанії 1806-1812 рр. в складі Бессарабії остаточно відійшло до складу Російської імперії.
В Татарбунарах є джерела прохолодної джерельної води, які сьогодні є визитівкою міста. Татарбунарська земля також багата археологічними пам’ятками, а Траянів Вал має статус міжнародної пам’ятки археології.
Найдавніші люди на території Татарбунарщини з’явилися в епоху пізнього палеоліту. Історики визнають, що на території тутешньої місцевості мали місце поселення Оріньянської культури. Зареєстровано вісім пам’яток архітектури до яких відносяться: Жіночий Спасо-Преображенський монастир (1905 рік, село Борисівка), Храм Успіня Божої Матері (1828 рік, місто Татарбунари), Свято-Покровська церква (1816 рік, село Білолісся), Свято-Михайлівська церква в селі Спаське (1858 рік).
У 1918 році Татарбунарські землі відійшли до королівської Румунії. У 1940 році Татарбунари з навколишніми населеними пунктами увійшли до складу Радянської України.
Під час Другої світової війни Татарбунарщина знову була включена до складу Румунії, і остаточно увійшла до складу УРСР вже у 1944 році.
Населення Татарбунарського краю багатонаціональне. Поряд мирно проживають українці, молдовани, болгари, цигани та представники інших національностей, що впливає на культурні традиції Татарбунарщини.
Підготувала Інна ДЕРМЕНЖІ
