Ізмаїльчани чи ізмаїльці – як правильно називати мешканців Ізмаїла?

У соціальних мережах час від часу точаться суперечки щодо того, як правильно називати мешканців Ізмаїла – ізмаїльці чи ізмаїльчани. При цьому прибічники обох варіантів не цураються образ опонентів, звинувачуючи один одного ледь не в усіх смертних гріхах. А в якості аргументів наводять приклади того, як називають мешканців інших міст. І тут виявляється, що подібні проблеми є не тільки на півдні Одещини. Чому так відбувається та як все ж таки вірно, у Фейсбук розповіла філологіня та редакторка Ольга Васильєва. Інформаційне агентство «Юг.Today» наводить публікацію фахівчині без змін.
«Під час насильницького зближення мов в українські катойконіми просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, краматорчани, луганчани тощо.
Тоді полтавці змушені були забути про «Наталку Полтавку» свого земляка Котляревського і назвати фабрику «Полтавчанкою».
Про це писав і Борис Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо»: «Хтозна, чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка — на позначення жителів Лубен, чи канівець, канівка — на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка — гребінчанин, хоча природним є також гребінківець)».
Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в XlV столітті:
- полтавець – полтавка – полтавці;
- луганець – луганка – луганці;
- краматорець – краматорка – краматорці;
- маріуполець – маріуполька – маріупольці.
Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-:
- Вінниця – вінничани;
- Тростянець – тростянчани;
- Донецьк – донеччани;
- Чернівці – чернівчани;
- Гадяч – гадячани;
- Прилуки – прилучани.
Щодо -ш: Калуш – калушани, але Золотоноша – золотонісці, а не золотоношани.
Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова:
- черкащани, замість якого має бути черкасці;
- криворожани, замість якого має бути криворіжці;
- сумчани, замість якого має бути сумʼяни.
Інші філологи обстоюють ще слово сумці, бо воно найдавніше. Мені теж сумці звучить природніше, ніж сумʼяни, але сумʼяни краще, ніж сумчани.
Кременчужани – теж росіянізм, бо утворилося від Кременчуг, а треба від Кременчук, тому правильно кременчуківці.
А як тоді українізувати назву жителів Криму? Кримці. Ця форма зафіксована ще у словнику Бориса Грінченка і стосується не тільки кримських татар: «Кримець, -мця, Житель Криму». Отже, киримли, караїми, кримчаки, українці та інші етноси, що мешкають у Криму, звуться кримці, а не кримчани.
Ви запитаєте, в жіночому роді тоді кримка, а жителька Сум – сумка? Авжеж. У Сумській області є і річка Сумка. Кому не подобається – може називатися сумʼянкою за порадою професора Пономарева. Назва сіл Кримка в Джанкойському, Бердянському та Первомайському районах теж походить від назви мешканки Криму.
Назви жительок Острогу, Кривого Рогу та Запоріжжя будуть острожка, криворіжка та запоріжка. Острожанка, криворожанка та запорожанка — це російські форми.
А як назвати жителів Горішніх Плавнів, Голої Пристані, Часового Яру, Давидового Броду, Залізного Порту тощо?
Є кілька способів:
- словосполучення (житель/-ка Горішніх Плавнів, житель/-ка Голої Пристані тощо);
- складні катойконіми:
- горішньоплавенці — горішньоплавенець — горішньоплавенка;
- голопристанці — голопристанець — голопристанка;
- часовоярівці — часовоярівець — часовоярівка;
- давидовобродівці — давидовобродівець — давидовобродівка;
- залізнопортівці — залізнопортівець — залізнопортівка;
- за основним словом: плавенці / плавнівці, пристанці, ярівці, бродівці, портівці. Зауважте, що жителі Камʼянця-Подільського є камʼянчанами (за основним словом Камʼянець).
А ось правильні назви жителів українських обласних центрів:
- Чернігів – чернігівці;
- Полтава – полтавці;
- Луганськ – луганці;
- Запоріжжя – запоріжці;
- Дніпро – дніпровці;
- Херсон – херсонці;
- Миколаїв – миколаївці;
- Черкаси – черкасці;
- Ужгород – ужгородці;
- Житомир – житомирці;
- Івано-Франківськ – іванофранківці;
- Тернопіль – тернопільці;
- Сімферополь – сімферопольці;
- Рівне – рівенці;
- Суми – сумці;
- Харків – харківці;
- Київ – кияни;
- Львів – львівʼяни;
- Чернівці – чернівчани;
- Луцьк – лучани;
- Кропивницький – кропивничани;
- Хмельницький – хмельничани;
- Вінниця – вінничани;
- Донецьк – донеччани;
- Одеса – одесити / одесці.
Як бачите, лише чверть цих катойконімів має морфологічні підстави для -чан-.
Також є назви, де можна утворити паралельні форми з -ян-:
- іванофранківці / іванофранківʼяни;
- тернопільці / тернополяни;
- рівенці / рівняни;
- дніпровці / дніпряни;
- харківці / харківʼяни;
- сумці / сумʼяни;
- житомирці / житомиряни;
- чернігівці / чернігівʼяни.
Але навіщо? Милозвучності це не додає, тільки подовжує слова.
Чому рівенці / рівенський, писав Святослав Караванський у своїй праці «Секрети української мови»: «У прикметниках, утворених від міст із наростком «н», звук «н» звучить тільки один раз: Вільна – віленський, Дубно – дубенський, Лубни – лубенський, Рівне – рівенський. […] Згідно з вимовою українські правописи визнають у таких словах спрощення звуків. Правопис Кагановича-Постишева переробив назву міста Рівне на Ровно, але у прикметниках від Ровно зберіг спрощення звука «н»: ровенський, а не ровненський. Після 50 років перекручення прийшло нарешті до відродження справжньої назви міста: Ровно стало Рівним. Але й тут не обійшлося без ляпсусу: мовознавці, виховані на традиціях академіка Бєлодєда, прийшли до «глибоко виваженого» рішення: не спрощувати вимову слова рівенський, а вживати неоковирну — з подвоєним «н» — форму рівНенський. Точнісінько як у приказці про затятого богомола, який розбив собі лоба від надмірного старання. Ляпсус із словом рівненський вимагає розумного перегляду».
А кому незвично чути харківці, це слово подає навіть радянський тлумачний словник: «ха́рківці (харківець, чол.; харківка, жін.). Те саме, що харків’яни».
Ви неодмінно запитаєте, чому ж тоді не львівці, київці, одесці.
Слово львівці вочевидь не вживається через пʼять останніх букв (вівці). Тобто вибір слова тут пояснюється сторонніми асоціаціями. Щодо «київці» — ймовірно, цього слова немає через закон економії мовних зусиль — «кияни» коротше на один звук і, відповідно, на одну літеру (хоча місто ж не Кий, а Київ). А щодо одеситів, то суфікс -ит зайшов у це слово випадково (можливо, з французької мови). Це лише припущення. Могло бути й одесці, що цілком відповідало б морфологічним канонам української мови, як черкасці.
Отже, де це можливо, віддаваймо перевагу суфіксу -ець, а не -ян- або -чан-».
Отже вірною з філологічної точки зору є форма «ізмаїлець». Але це точно не привід ображати тих, хто випадково використає неправильне слово. Адже ніяка освіченість не прикрасить того, хто хизується нею аби принизити інших.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА