Волонтерка, яка передає гуманітарні вантажі в Ізмаїл, каже, що з 1 грудня не зможе допомагати людям
Зоя Шкурко – волонтерка, ім’я якої знають багато ізмаїльців. До міста на березі Дунаю вона регулярно передає корм та ліки для тварин. Але допомогою братам нашим меншим засновниця фонду «Петро і Мазепа» не обмежується.
Сама себе Зоя називає «звичайним маленьким волонтером з «полів». Розповідає, що разом з іншими волонтерами фонду неодноразово була у небезпечних місцях
«У сірих зонах, в тилу, намагалися передавати допомогу на човнах і катамаранах на Чернігів 22-го року та на Херсонщину у 23-му році. Багато що є згадати, попадали під обстріли. Дякуємо Богу, що всі живі і цілі. Разом зі мною волонтерять друзі, знаходячи час, між роботою та життєвими проблемами, щоб допомогти іншим, усі працюють, платять податки, заправляємо машини пальним за свої гроші, не отримуємо грантів та донатів», – розповідає волонтерка.
Крім відомого ізмаїльцям Чотирилапого Санти (корм малозабезпечиним власникам домашніх тварин), фонд реалізує і інші проєкти. Наприклад, такий, як «Дбайливі руки». Волонтери передають продуктові набори молодшому медперсоналу чи соцпрацівникам, в кого зарплатня становить 6500 гривень. Переважно тим людям, які проживають у прифронтових та східних регіонах. А ще підтримують молодих матусь у прифронтових містах та передають вживаний одяг, ковдри та матраси туди, де загарбники все розбомбили.
Але, за словами Зої, після 1 грудня вона вже не зможе допомагати людям.
«За вимогами постанови 953, напередодні жорсткої зими, на тлі війни в Ізраілі та зменшення допомоги Україні, мені треба зробити стільки дій, що відпаде бажання це робити.
Ще перед отриманням гуманітарної допомоги, для оформлення документів, щоб заїхала машина, мені треба точно вказати, що ввозять, описавши кожне найменування гуманітарного товару. Тобто рописати вагу, ціну, термін придатності/служби, відсоток використаності і набувача, кінцевого отримувача цієї допомоги за планом. І це коли я не бачу гуманітарний товар! А по отриманні – зробити інвентаризаційний опис. Якщо будуть розбіжності – це підстава для перевірки.
Є ще пункт п’ять Порядку: відповідальність за якість та безпеку гумдопомоги несе отримувач. Тобто я несу відповідальність за те, що формують інші люди, і я знаю про допомогу тільки зі слів. А якщо за 90 днів не надам звіт, кому передано – ці товари втрачають статус гумдопомоги, а я втрачаю на півроку статус отримувача. Перевірки. Звіти. Покарання. Простіше нічого не робити», – аргументує свої висновки Зоя Шкурко.
На прикладі Чотирилапого Санти, який щотижня допомагає близько двом сотням людей кормом для тварин, і переважно це люди похилого віку, Зоя пояснює, що, маючи постійну роботу, просто не зможе вносити відомості про всіх отримувачів, яким за місяць роздала корм.
«Це вб’є принцип передачі адресної допомоги – з рук у руки, де стовідсоткова гарантія надати тому, хто потребує, та оперативності надання допомоги.
Мінус у політичній підтримці України у війні, де пересічний європеець надає для такого ж пересічного українця, своє – передати через зарегульованість неможливо, загрузнемо у описі і звітах за вживану дитячу курточку. Волонтер повинен опанувати професію бухгалтера. Винайти метод, яким визначити зношеність курточки, ціну та заповнити у таблицю ще і справедливу ціну на курточку.
Ми втратимо не тільки волонтерів, а й багато донорів.
Наприклад, щоб сформувати продуктовий набір, я використовую отриману допомогу від декількох донорів. І я вже не зможу відзвітувати. Передати все палетами голові ОТГ, закладу, області? А коли воно дійде до того, хто його потребує? Хто сформує руками, хто відвезе у небезпечне місце за 80 кілометрів від голови ОТГ, закладу, губернатора? Де прозорість та справедлива роздача?! Питань більше, ніж розуміння, як працювати!», – ставить риторичні питання Зоя Шкурко.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
