З-за парти на фронт: родина загиблого 18-річного морпіха з Одещини не може його поховати
Вісімнадцятирічний військовослужбовець 35-ї окремої бригади морської піхоти Владислав Крупенко із села Нерубайське, що біля Одеси, загинув 4 липня цього року. У репортажі «Суспільне Одеса» родина Владислава розповіла, як хлопець потрапив до лав ЗСУ та чому його тіло не можуть поховати, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
«На початку повномасштабного вторгнення Владиславові було 17 років. В серпні 2022 року він поїхав. Це ж вже рік пройшов… Присягу він прийняв у вересні в училищі. Ще не було йому 18 років», – розповіла мама Владислава Неля Крупенко.
Мати хлопця поділилася, що не думала, що все складеться саме таким трагічним чином:
«Я все це сприймала так, що він буде вчитися три роки. Розуміла, що він буде вчитися. Ми б чекали, поки він закінчить навчання, дай Боже, закінчилась би ця війна, хай він далі ще вчився.
Він коли їхав, ми його провели на вокзалі, в мене навіть не було передчуття поганого, що я бачу його в останній раз. Я зі спокійною душею поїхала, він так міг себе подати».
Владислав після закінчення школи записався до тероборони, а згодом вступив до військово-морського училища. Врешті-решт хлопець підписав контракт зі Збройними Силами, де отримав звання матрос-стрілець. За словами родичів, Владислав сам виказав своє бажання піти на «нуль», і його таки направили на передову другого липня, а четвертого хлопець загинув.
Наразі родина бійця не може його поховати, оскільки чекає на результати експертизи. Про це розповіли сестри Владислава – Лілія та Ольга Крупенко:
«Остаточно мені зателефонувати вранці, сказали, що дістали тіло через два тижні після наших пошуків. По документах, кулемету, формі впізнали приблизно, що це Владік. Але тіло в такому стані за два тижні, воно під сонцем лежало, тобто треба виясняти. Я звʼязалась зі слідчою, яка веде його справу. Вона мені скинула фотографії тіла, по тим фотографіям ми зрозуміли вже, що це Владік. Мамі ми не показували… Його ще не поховали в звʼязку з тим, що тіло знаходилось два тижні на вулиці і не дивлячись на те, що ми його опізнали, потрібно пройти аналіз ДНК. Ми здавали аналіз ДНК, велика черга, чекати треба від одного місяця до трьох. Вже пройшов майже місяць, ми чекаємо, сподіваємося. Знаєте, в нас є така надія, що нам скажуть, що це все неправда, що ДНК не підтвердиться. Три тижні вже тіло знаходиться в морзі з документами під його імʼям. І тільки в минулий понеділок у нього взяли зразки і сказали чекати від місяця до трьох. Ми самі не знаємо ні числа, ні місяця, коли ми дізнаємося про підтвердження. Ось тільки коли вже буде написано, що це наша дитина, це наш брат, син, тоді нам його повернуть. Хочеться, щоб його тіло, душа… Дуже боляче від думки, що він десь лежить, а ми його навіть побачити не можемо і не зможемо. Що ми його ніколи не побачимо».
Мати Владислава розповідає, що планів на життя у хлопця було багато та благає загиблого сина хоч раз їй наснитися:
«Я ніколи в житті не думала, що в нього так швидко життя закінчиться. Стільки було планів… Я йому говорила, що я буду з тобою віка доживать на старість. Він каже: “Що ти зі мною будеш робить?”, кажу, дітей тобі глядіть, Владік. Він говорить: “А ти думаєш, що я встигну так швидко тобі дітей народить?”. Я кажу, що все попереду. Він мені навіть зараз не сниться. Я його прошу, приснись, будь ласка, речі його з собою у ліжко ложу. Він, мабуть, не хоче просто…»
У Фейсбуці в дописі про загибель військового Владисла Крупенко коментарем поділилася Наталія Рингачова, яка зазначила, що юнак пішов на службу навіть не закінчивши одинадцятий клас:
«Владислав Крупенко, учень нашого академічного ліцею. 24 лютого, коли розпочалася війна, його однокласники сиділи в гаджетах, навчалися в 11 класі. А Влад пішов захищати свою землю. З початку тероборона, а коли йому виповнилося 18, він пішов у морпіхи. Ми не хочемо вірить в те, що Влада нема. Він наш Герой! Я не читала , щоб хоч один школяр пішов на захист своєї Батьківщини. Я вдячна богу, що знайома з нашим Героєм, не кожен чоловік зважиться на такий крок, який зробив Влад. Герою Слава!»
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
